Розділ 11

Я сиділа в себе на ліжку й стискала край тонкої сукні, у якій тоді сюди і потрапила. В дім Матвія. 

– Готова? – з-за дверей почувся голос хлопця. 

Він був одягнений здається просто. Футболка біла та сині джинси. Але, щось в цьому було не тільки просте, щось легке та звичайне. І звісно той самий його звичний запах парфумів.

– Так. – тихо промовила я, і вже встала з ліжка.

Матвій кивнув головою і трохи відійшов в сторону, щоб я змогла пройти. Ми пішли до машини. Перед цим я одягнула наверх Матвієву кофту адже було холодно не зважаючи на те, що зараз кінець весни. А Матвій також одягнув кофту. Він допоміг мені сісти, і ми мовчки поїхали. Пройшло лише декілька хвилин, як ми зупинились біля великого магазину. Вивіска на ньому говорила сама за себе. Та, ще й як звучала. <<Стильний господар – покірна рабиня>>. Я побачила, як Матвій сам скривився трохи від назви. І я його дуже розуміла, це справді було не те, що не звично. Навіть принизливо. Ми зайшли в приміщення. Усе виглядало дуже красивим. Підлога з мармуру сірого кольору. Схоже було наче в плитках малювали грозу. Стіни пастельного сірого кольору, та купа одягу, і "аксесуар для рабинь". До нас швидко підійшов консультант. Жінка років тридцяти з звичною усмішкою, яка була натягнута для покупців. Волосся, яке видно що було пофарбоване в каштановий колір, та звична форма консультанта з ініціалами магазину.

– Чи можу допомогти вам? – ввічливо запитала жінка.

– Нам потрібна сукня для...– Матвій ледь не скривився коли старався видавити з себе слова. – ... Рабині.

Я опустила погляд та стиснула руки в кулаки. Схоже за такий малий час я вже змогла зненавидіти це слово. Консультант пішла зразу показувати сукні. Я навіть не дивилась на них. Просто літала десь в своїх вільних думках. 

– Лія, яка тобі сукня подобається? – запитав Матвій, і я тут же відволіклась від думок.

– Що? – трохи здивовано перепитала я. – Ти дозволяєш мені вибрати самій? 

– Ну не я ж маю їх носити. Тому так. Я дозволяю вибрати тобі. – як завжди спокійно та холодно сказав Матвій.

Я ходила між рядами суконь, які наче дивились на мене. Здалося враження, ніби не я вибираю сукню, а сукня вибирає мене. Мені сподобалось три варіанти. Перша – сукня синього кольору морської хвилі. Помірно блискуча та довга. Друга – білого кольору, з рукавами в сітку та вона була вище колін. І остання третя сукня – чорний колір  шовк злегка віддавав блиском на світлі, сукня була на трохи товщих лямках. Які зв'язувались і виглядали неперевершено. І тут я згадала про дрес код в, якому якраз казали про чорні сукні. Отже вибору не було.

– Я беру цю сукню. – сказала я дивлячись в очі Матвію.

– Тоді пакуйте її нам. – не вагаючись зразу промовив він.

Консультант тут же взяла сукню з моїх рук та понесла на касу. Я вже встигла видихнути, поки Матвій не нагадав мені про, ще одну річ. Нашийник! Нашийник чорт забирай! Ми пішли до вітрини де було їх багато. З шипами, і без. Різних кольорів та розмірів. Матвій підійшов ближче до вітрини. Він роздивлявся більш-менш нормальні. Без зайвих прикрас, шипів та кричущих, які так і говорять за себе.

– Запакуйте нам цей. – Матвій показав пальцем на вітрину.

Чорний нашийник без всіляких прикрас лише срібне сердечко для повідця. Жінка кивнула головою та відійшла в іншу кімнату. А я з Матвієм пішли до каси. Там ми зачекали з хвилину доки касирка не передала пакет із логотипом магазину. Білий паперовий пакет з намальованим золотим колом яке було схоже на стебло троянди, а в середині кола була біла троянда. Матвій оплатив покупку картою і ми пішли з магазину. Надворі стало, ще холодніше. У своїй сукні взагалі було враження наче я без одягу, лиш його кофта змогла мене трохи зігріти. Матвій дістав телефон і перевірив список.

– Отже до балу ми готові. – сказав Матвій він хотів, щось додати, але я зупинила його.

– Але ж ми купили лише мені одяг. – тихо перебила я хлопця.

– Повір, Лія, у мене є костюм на бал. 

Я, якось не подумала. Він дійсно ж багатий, купив мене за шалену суму та, ще й магазин ми зайшли не дешевий.

– Єдине, що залишилось зробити. – продовжив Матвій. – Так це купити тобі звичайний одяг, у якому ти зможеш спокійно ходити вдома. Ну і звісно ще парадний.

– Добре. 

Ми сіли в машину та поїхали вже до іншого магазину. Коли приїхали то я помітила, що вигляд у нього не був, як у попереднього. Тепер він виглядав більш звичайним. Матвій, як завжди відкрив мені двері і ми пішли. Я ходила між рядами одягу. Різний, простий. Без ніяких натяків на те, що я рабиня. Я взяла декілька штанів, футболок, кофт та усе, що мені було потрібно. Хоч Матвій і стояв біля мене він дав мені простір. Не казав, що можна, а що не можна. Просто дивився, але через деякий час пішов далі розділятися, що тут є ще. 

– Це, що за одяг? – запитав Матвій коли зупинився перед стелажем.

Той стелаж був весь у боді, обтягуючих і ні.

– Це боді. – відповіла я йому. 

Матвій подивився на мене дивною гримасою, яка мене насмішила і я прикрила рот та засміялась тихо. А хлопець взяв одне в руки і крутив так наче це, щось неземне.

– Схоже на те, що футболку пришили до трусів. Та, ще й зробили для дитини років. П'яти чи чотирьох. А не на дорослу людину! 

Цього разу я вже не витримала і сміялась на повну. Щиро, без натягнутої посмішки. Матвій підхопив це і також засміявся правда тихіше.

– Ходімо вже звідси! Поки ти не побачив, ще топ або корсет. – сказала я коли вже заспокоїлась.

Я взяла одяг, проте він не вліз мені в руки. Думаю, що збоку я виглядала наче купа одягу в, якої виднілась лише половина голови. Матвій взяв одяг із моїх рук. 

– Я сам віднесу його на касу. 

Я хотіла, щось заперечити але хлопець вже пішов до каси. Мені залишилось лише його наздоганяти. В туфлях на каблуках було важко навіть ходити, а я наполовину бігла за Матвієм. Він поклав одяг на касу за декілька хвилин його обережно упакували в пакети. Матвій без вагань оплатив його за взяв більшу частину пакетів. А мені залишилось лише, якихось там дві я могла їх нести в одній руці. Поки хлопець ніс величезну кількість пакетів у руках.