Розділ 10

Я одягнулась в футболку, яку дав мені Матвій. Вона була мені нижче стегон це вже чорна футболка, із написом "Demon". Білим шрифтом. Я розтелила ліжко та зручно вляглась на ньому. Воно було холодне, але швидко нагрілось від температури мого тіла. Я повільно провалювалась в сон. Спокійний, тихий але це тривало недовго. Після спокійної темряви наступило червоне світло. Гул, потім звуки оплесків. У сні я відкрила очі, і от знову я на сцені. Жорстокі погляди, які хочуть кожен шматок мене. Різкий удар молотком, і знову темрява. Потім картина де мама їде в машині зі мною. Поворот, зламані гальма, грузовик, і удар. Пісня цього знову темрява, а далі голоси. Тихі, хижі, спокусливі. <<Ти нікому не потрібна. Здайся зараз же! Я хочу розірвати тебе! Ми переріжемо тобі горлянку, та солодко ласуватимемо твоєю плоттю.>> 

– Аа! – я різко крикнула. 

Швидко сіла на ліжко, по моїх скронях тік холодний піт. А руки сильно стискали ковдру. Я звернула увагу на стіну. І здригнулась. Там стояв Матвій. Спокійно, руки складенні на грудях. 

– Ч-чого ти тут? – тихо з тремтінням у голосі промовила я.

– Почув, як ти щось там говориш уві сні. Вирішив зайти і перевірити чи все гаразд. А тут ти. – він замовк на секунду обдумуючи свої слова. – Ти крутилась уві сні. Щось бурмотіла, вся в поту. Ну і я так і залишився тут, з тобою.

– Просто кошмар. – відмахнулась я. – Нічого такого. 

– Ну раз нічого такого то спи, а я піду до себе. 

Матвій вже хотів йти до себе, але чомусь я його зупинила.

– Зажди! – трохи неочікувано крикнула я. – Залишся будь ласка. Мені страшно.

Матвій зітхнув й закрив двері сів на стілець коло ліжка. Схрестив ноги, а підборіддям сперся на долоню.

– Будемо вважати, що ти просто на новому місці. І тобі потрібно звикнути. Добре? 

– Добре.

Після цього я знову лягла в ліжко. Заснути так і не вийшло. Ні за годину, ні за півтори. Я або лежала на одному місці, або крутилась чи дивилась в одну точку.

– Лія, можеш не прикидатись, що ти спиш. – нарешті промовив Матвій. – Я не дурний, і бачу, як ти то крутишся то дивишся в одну точку.

– Просто не можу заснути. – тихо пробурмотіла я.

– Ну і добре, а то я хочу спати. 

Матвій вийшов та пішов в свою кімнату, щоб  хоч трохи поспати. Сонце вже повільно піднімалось. І, я як нас вчили на підготовці пішла на кухню, щоб зробити сніданок для господаря. В тостері зробила тости, які намазала полуничним джемом. Зробила омлет, додала трохи спецій та зварила каву. Все красиво поставила на стіл. Я зробила дві порції для себе, і Матвія. Через деякий час прийшов Матвій. Сонний, його волосся було розкуйовджене, проте коли він помітив мене і сніданок на столі він наче різко прокинувся остаточно. Його погляд став серйозним і в, якомусь сенсі налякав мене.

– Ліє, – Матвій важко зітхнув. – Я тобі казав, що ти не рабиня. Тобі не потрібно було це все робити. – продовжував він і почесав потилицю.

– Я...– лише тихо змогла прошепотіти я. В голову нічого не лізло, що сказати.

Матвій все ж сів за стіл. Він розглядав все, що було на столі. Кава, омлет і тости з джемом.

– До того ж, я не їм зранку. – він зробив паузу. – Але все одно дякую за сніданок. – Матвій взяв один із тостів. Вкусив його та запив кавою. – Боже, як це смачно. – хлопець розтягнув ці слова. – Схоже я скоро врешті-решт почну їсти зранку. – він заплющив очі від насолоди.

Я посміхнулась і відчула полегшення коли помітила. Як він наминає ці тости за обидві щоки.

– Сідай також їсти. – сказав хлопець та вказав на стілець поруч.

Я вагалася але все ж сіла за стіл. Боялась зробити, щось не так. Але коли вже трохи розслабилась то вже також їла за обидві щоки. Каву я от не дуже люблю але Матвію вона сподобалась. Напевно, він кавоман. Напруга між нами тут же стала розвіюватись але все ж частинка залишилася. Ми снідали спокійно без зайвих слів. Після цього я пішла в свою кімнату, а Матвій залишився у вітальні. Я лежала на ліжку намагаючись відпочити. Проте мій спокій завершився тоді коли я почула, як Матвій щось голосно говорив. Я повільно спустилась, щоб подивитись, що сталося. Побачила, як Матвій сидить на дивані весь розлючений. В цей момент я злякалась, а через деякий час він помітив мене.

– Що сталося? – тихо прошепотіла я підійшовши ближче.

– Ще просто жах! – крикнув Матвій. – Це вже, якось занадто! – він кинув лист на маленький столик.

Я з обережністю взяла лист в руки та, й почала читати. З кожним словом я все більше була здивована. Це було запрошення на бал господарів і рабинь. 

Дрес код господарів — для чоловіків класичний чорний костюм та біла сорочка. Для рабинь — чорна сукня, нашийник, повідець. 

Чорт, забирай! Вони знущаються?! Я їм, що тварина, якась?!

– Це абсурд! – знову прогарчав він. – Я б з радістю не пішов би туди. Але такі правила й традиції.

– Про, що ти говориш? – тихо запитала я та сіла на диван.

– Схоже нам буде про, що поговорити. Але все потім, обіцяю. – Матвій важко зітхнув. – А зараз нам потрібно зібратись на бал. Я навчу тебе тому, що ти маєш знати. А, ще ми досі не поїхали купити тобі одяг. Тому давай збирайся. 

Матвій пішов на другий поверх у свою кімнату, а я ще досі трохи шокована сиділа на дивані.