Розділ 8

Аукціон розпочався. Нас усіх вивели на сцену по боках стояла охорона, і тут занавіса відкрилась. Яскраве світло зразу било в очі змушуючи примружитись. Поки очі не звикнули. А сама зала була заповнена людьми в костюмах. Більша частина – це чоловіки. 

– Вітаю вас на аукціоні! – мовив ведучий до зали з видимою посмішкою. – Сьогодні ексклюзивні новинки. Найкраще лише для вас! – чоловік махнув рукою показуючи на всіх дівчат, які стояли на сцені. – Сьогодні у нас великий асортимент товарів! 

Товарів? Так він, і сказав. Ну звісно для них ми лише товар. Ведучий продовжував свою добре складену промову, а потім нас всіх вивели за куліси. Першою забрали, якусь темноволосу дівчину. Я бачила, як вона трусилась від страху. А тоді зникла за стіною. Через деякий час почувся стук молотка. 

– Продано! – вигукнув дуже голосно ведучий, що навіть ми почули.

Я вже не бачила, щоб дівчина поверталась сюди. Так дівчата зникали одна за одною. І кожна з різним виглядом та емоціями. Страх, гнів, тривога, деякі навіть встигли змиритись. А деяких сильно штовхали змушуючи йти на сцену. А далі пішла Ада. Я встигла з нею здружитися, але світ виявився інакшим. Їй було страшно хоча вогник палав тихо, але сильно. Вона в останній раз подивилась на мене, і кивнула. А потім зникла за стіною. Знову через деякий час стук молотка. Її також вже купили. А потім настала моя черга. Все всередині кипіло. А ноги були наче зі свинцю які ледь передвигались. Ось я тут. Вівця, яку так і хочуть роздерти голодні вовки. Я на аукціоні. Не, як людина, а як товар. 

На сцену я вийшла сама спокійно. Мене ніхто не штовхав, проте охоронці йшли збоку. Коли я вийшла яскраве світло осліпило мене на деякий час. Поки очі на звикли до нього. Деякі місця вже були порожні. Напевне вони купили, що хотіли і пішли собі. Але зала досі була майже повна. Чоловіки в елегантних костюмах, а жінки в сукнях. Я дивилась вперед. Не з піднятою головою, але й не опустила її. Тим самим кажучи, що я не товар, я не рабиня. Я людина, яка має право на свободу. 

– Наш наступний лот! Початкова ціна сто тисяч доларів! – вигукнув ведучий в мікрофон до людей. – Ви тільки погляньте на неї! – продовжував чоловік.– Таку красу важко знайти! Я впевнений, що вона ідеально підходить для ваших втіх! 

Втіх? Втіх!? Я, що для них, якась лялька?! Погрався, та й продав наступному?! Я сильно стиснула кулаки, що аж пальці вп'ялися сильно в шкіру, а руки побіліли. Я вже не витримала опустила погляд десь на перший ряд, а потім і до своїх ніг. Не хотілось дивитись на цих...психів. 

– Ставки розпочато! – сказав ведучий.

– сто тисяч п'ятсот! – промовив чоловік в четвертому ряду

– двісті тисяч доларів! 

– Триста шістдесят тисяч!

Суми росли, як шалені. Голоси змішувались в великий гамір. Кожен хотів заполучити мене. Як іграшку, як ляльку, як рабиню. І тут з цього шуму почувся спокійний голос настільки холодний, що я аж здригнулась.

– Один мільйон доларів. – промовив чоловік без вагань лише холодна впевненість. 

Всі в залі затихли. Навіть здалося, що світло відчуло це і він мертвої тиші трохи стало менш яскраво світити.

– Один мільйон раз... – сказав ведучий коли оговтався. Та загнув один палець. – Один мільйон два... Один мільйон три! – ведучий загнув всі три пальці, і стукнув молотком. – Продано, хлопцю в третьому ряду! 

Мене продали. Настільки швидко та, ще й за таку суму. Охоронець підійшов та швидко одягнув на мою руку браслет до, якого йшов срібний ланцюжок. Щось схоже на повідець але на руку. Потім смикнув за нього та пішов тримаючи в руках. Я ледве встигала, а ще ледь не впала коли ланцюг натягнувся.

 Мене повели за куліси але з іншої сторони. Там вже були кабінки, інші господарі та дівчата. Кожна заходила в кабінку, а коли виходила то вже в різних частинах тіла у них був надпис. Щось схоже на клеймо. Але вони кровоточили наче їх вирізали ножем. Я глянула на одну дівчину у, якої надпис був на ключиці. Надто там вже тендітна шкіра, а знак кровоточив. Ім'я та прізвище. " Ней Джейсон" Напевно так звали господаря. А дівчина плакала проте її господарю було на це все одно. Я злякалась сильно. У мене буде таке саме? Це боляче? Точно. Я вже почала трохи труситись. А охоронець далі вів мене до, якоїсь кабінки наче нічого такого тут не відбувається. Коли ми зайшли мене швидко посадили на крісло перед столом на, якому лежали різні предмети. Вата, ніж, стерильні рукавички та інструменти. Навіть машинка для татуювання. 

– Яке ім'я господаря? – запитав чоловік, який сидів з іншої сторони і вже одягав рукавички.

– Матвій Андерс. – холодно відповів охоронець.

Чоловік в рукавичках не встиг нічого зробити, як в кабінку зайшов той хлопець. Руки у нього були в кишенях, а вигляд свокійний та холодний. Чорт забирай! Я ладна була закластися на те, що це і був він. Той з ким я зіштовхнулася у вбиральні. Так отже це, і є спадкоємець Андерсів? 

– Я не хочу, щоб в моєї рабині була мітка. – спокійно промовив Матвій. 

– Але це ж правила. – втрутився адміністратор, якого я навіть не помітила в кутку.

– Я Матвій. Спадкоємець Андерсів, і я купив її за один мільйон. – він зробив паузу, а потім продовжив. – Тому маю право робити, що захочу. І я проти того, щоб у неї була мітка.

Адміністратор хотів, щось сказати але Матвій тут же взяв ланцюжок, який тримав охоронець, і вийшов потягнувши мене за собою.