Розділ 4

Ранок зустрів мене тишею. Так я, ще ніколи не прокидалась. Ніхто не бігає, виховательки не кричать, дівчата не позіхають від сну. Ця тиша мені не подобалась, занадто вона була незвична. Тільки я встигла сісти на ліжко, як мої очі швидко подивились на конверт. Підготовка, так вони називають те, що може зломати мене, або ні. Я одягнулась, біла футболка, і сірі штани. Пішла в їдальню набрала їжу на піднос і пішла вже за звичний столик в кутку.

– Привіт! – сказала я до Ади, і сіла за стіл.

– Привіт, Лі. – обізвалась вона до мене, вже не так, як вчора. Не зламаним тихим голосом, але все ще сумним.

– Тобі також принесли конверт в кімнату? – не витримала я.

– Так вчора, я прийшла в кімнату і там вже був конверт. – трохи тихіше сказала, Ада.

– Що у тебе першим пунктом? 

– Масаж. – тихо сказала дівчина. – А у тебе?

– Також. – відповіла я.

Наступний час в їдальні ми просто їли. Тихо, лише чулось легкі звуки коли ложки бились об тарілки. Ми з Адою попрощались, і розійшлися по своїх кімнатах. Я от вирішила прочитати весь розклад на сьогодні. Купу усього, наче на подіум будемо йти. Ну або по червоній доріжці в Hollywood. Мені здалося ніби це все не на один день, а зразу на тиждень. Різні види масажів, душ, потім догляд за шкірою, тренування. Час добігав кінця, масаж вже мав скоро бути. За мною прийшов охоронець. Боже, він такий високий – подумала я. Він був вищий за мене, напевно, на п'ять голов.

– За мною. – спокійно, але грубо сказав чоловік. 

Мені не треба казати двічі. Я вже піднялась, і пішла за ним. Довгі сірі коридори в, яких чулись лише мої кроки, та кроки охоронця. Пройшло декілька хвилин, і ми прийшли до кабінету. Чоловік залишився стояти коло дверей, а я обережно відкрила їх. Від мого доторку, до ручки мурахи пробігли по спині. В кімнаті пахло ароматичними паличками, та свічками. Трохи правіше кушетка, а в лівій стороні стіл з, якимись документами, ноутбуком. Ще, стіл з різними приборами для масажу.

– Доброго дня, Міс. – милим голосом сказала дівчина. 

Вона сиділа за столом та шукала папери. А коли знайшла взяла ручку і подивилась на мене.

– Скажіть, будь ласка, своє ім'я, прізвище, по-батькові, і вік. А, ще можете сісти на кушетку. – жінка не відривалась від паперів.

Я подивилась на кушетку, повільно невпевнено підійшла, а потім через декілька секунд сіла на неї. 

– Л-Лія – мій голос трохи тремтів. – Еванс сімнадцять років. А по-батькові у мене немає. – я опустила погляд на свої руки, які були на моїх колінах.

Жінка заповнювала документи потім підійшла до мене. І дала мені рушник.

– Можете будь ласка скинути одяг, залишившись лише в нижній білизні та зав'язати рушник собі на пояс? – професійно сказала жінка. А потім показала на іншу кімнату. – Там, можна, переодягнутись.

Я лише кивнула головою та пішла в кабінку. Скинула з себе одяг, і зав'язала на талії рушник. Мені було соромно, і неприємно. Тоді я вийшла з кабінки.

– Лягайте будь ласка на кушетку.

Я послухалась, і зробила те, що сказали. Голову повернула на біг та підклала руки. На мою спину нанесли олійку повільно, трохи, надавлюючи робили кругові рухи по спині. Потім перейшли з низу спини повільно доверху по хребті. Зізнаюся було дуже приємно і розслабляюче. Якщо не згадувати про аукціон.

Масаж закінчився мені здавалося, що швидко хоча прийшло три години. Я пішла в кабінку, переодягнулася і на диво подякувала. Потім вийшла з кімнати та пішла в їдальню адже вже був обід. Там знову зустріла Аду, яка вже, наче, як і я прийняла те, що скоро нас продадуть на аукціоні. Далі ми трохи поговорили, і знову розійшлись але не по кімнатах. Знову по списку справи. 

День пройшов дуже швидко та спокійно. Звісно під вечір я відчувала себе виснаженою, у поганому настрої. Лише скинула взуття, і зразу лягла під ковдру намагаючись заснути. Цілу ніч крутилась наче на голках. І все ж це порушення правил але я вийшла в коридор. 

Тільки б не помітили, прошу, тільки б не помітили. Крутилось в мене у голові наче мантра. №18, №23, №27. Багато кімнат з номерами і кожна внизу під номером підписана. "Лея Берч","Діна Джейк". І тут я помітила знайоме ім'я та прізвище. №30 "Ада Вейн". Я підійшла до дверей вагалась чи відкрити двері чи ні. Моє тіло напряглось. А , якщо вона спить? А, якщо мене хтось помітить? Зібравши всі сили в кулак я все ж повільно відкрила двері. Старалась не зробити шуму тільки б не спіймали.

Ада лежала на ліжку головою до спини. Мені здалось ніби вона спала. Я вже хотіла розвернутися, і закрити двері, але Ада повільно обернулась до мене.

– Привіт. – тихо промовила я, зайшовши в її кімнату та тихо зачинивши двері.

– Привіт Лі. – сказала Ада також тихо і сіла на ліжко.

– Не можеш заснути?

– Так. – Ада показала мені на місце коло себе. – Сідай.

Я сіла поруч з нею на край ліжка. Хвилину ми мовчали, але це не було напружено, а легко знаючи, що поруч з тобою є людина. Не просто дівчина, не охоронець, не товар, а людина з якою ти можеш просто спокійно посидіти навіть не говоривши. Проте ми не могли так сидіти цілу вічність.

– Лія чому ти тут? – перша сказала Ада, з тривожною ноткою.

– Не могла заснути, крутилась постійно. От вирішила вийти з кімнати пройшлась по коридору і знайшла твою кімнату. – чесно відповіла я.

Ада взяла мої руки в свої. Розвернулась до мене і подивилась прямо в мої очі. Легке світло нічника дозволило мені роздивитись її лице. Маленький рівний носик трохи піднятий. Трохи світлі брови, великі коричневі вії були ламіновані. А губи природно рожевого кольору були пухкими. Очі глибоко сірі, які з тривогою дивились на мене.

– Лія, а як би хтось тебе помітив? Що б тоді було? Будь ласка не роби так більше. – казала дівчина дивлячись прямо в мої очі.

Я лише кивнула головою. Ада обійняла мене, і наступний час ми сиділи на її ліжку разом в обіймах один одного. Ми розмовляли короткими фразами. Навіть тихо сміялись, по справжньому не зіграно.