ФАНТОМ БЕЗНАДІЇ 2.1

     Ліда стомлено зітхнула, нарешті вмостившись під пошарпаною стіною. Піджала ноги в колінах і сховала в них замотане обличчя. Ні, вона не плакала. Сльози скінчилися давним давно. Як і жалість до себе. Хіба можна було таке уявити??? Ще кілька місяців тому, дівчина впевнено загадувала бажання під бій курантів. Щаслива. Переповнена мріями й світлою надією. Вона чекала на приїзд коханого… Тепер здається, що все це з минулого життя. Розтерла рукавом замерзлий ніс. Похукала на пальці. Дістала мобільника й вкотре відшукала старе фото. Мама, тато й молодший брат. На рибалці. Такі радісні. Тоді Ліда не схотіла з ними їхати. Тепер шкодує. З початком окупації Херсонщини, жінка вирішила вивезти дітей в безпечне місце, на західну Україну. Сама ж планувала повернутися, адже чоловік вперто відмовлявся покидати рідне місто. Однак донька в останню мить вийшла з автівки.

     - Мамо, вибач…я мушу залишитися. Зрозумій, так треба. Потурбуйся про Кірика… - лагідно глянула на малого. – Бувай братику, бережи її.

Катерина не стала вмовляти доньку. Знала, якщо та щось собі вб’є в голову, ніхто й ніщо в світі не змусить передумати. Ліда саме закінчувала інтернатуру. Розумна, кмітлива й обережна. Прекрасні якості для майбутнього лікаря. Тут вона потрібніша.

Рух опору набирав обертів. Особливо після безжального розстрілу окупантами членів місцевої тероборони. Ці герої без жодних вагань чи сумнівів віддали своє життя. Не можна дозволити знецінити їх жертву. Усі це розуміли.  Величезна кількість людей різного віку, статі й соціального положення об’єдналися заради однієї спільної мети.

     - Виженемо орків, і я поверну собі старе життя…- знов як мантру повторила впівголоса дівчина.

Й здригнулася від неочікуваного голосу поряд:

     - Що там бурмочеш ? Молишся?

     - Це ти…

Арахнофоб в минулому житті був ІТ-шником. Займався геймінгом, кодив по-троху…Вів здоровий спосіб життя, а тепер…затягується раз по раз, цигарка за цигаркою. Каже, це допомагає йому контролювати свою агресію й не наробити дурниць.

     - Заюзала зовсім свій айфон,- багатозначно зиркає на залапаний екран гаджету. – Не дзвонить?

     - Ні.

Кількома днями раніше, ховаючись від обстрілів в напівзруйнованому підвалі, знаходячись у шоковому стані, Ліда мала необережність розповісти цьому веселому дивакуватому парубку свою нещасливу історію першого й єдиного кохання. І вже встигла сотні разів про це пошкодувати! А він старанно слідкує, щоб вона, боронь Боже, не забула про це. Постійно підстьобуючи. Позивний їй вигадав - "Безнадія". Спочатку було трохи образливо. Та в їх групі ніхто не знає справжніх імен і прізвищ з міркувань безпеки. Так, навіть, під тортурами, розкривати буде нічого. Ватажок постійно змінює місце зборів, мінімізуючи ймовірні ризики.  

     - Знову викрадення. Й знов священнослужитель. У цих мразей немає нічого святого!!!

Дівчина зажурено похилила голову. Перед очима мимоволі спливали закатовані на смерть тіла. В ніс вдарив їдкий запах розкладу трупів. Не такою вона собі уявляла свою практику…

Починала свій шлях у партизанах, фотографуючи місця дислокації рашистів, фіксуючи їх пересування по місту. Потім розклеювали листівки з погрозами на будинках сепаратистів та запроданців. Зараз отримує іншого роду завдання. Спрямовані на виживання вразливих категорій населення. Ну, й звісно допомагає хворим і пораненим. Ліда вродлива молода дівчина, їй небезпечно зайвий раз мельтихати перед очима ворогів, тому вона дуже обережна. Навчилася рухатися мов тінь. Під час зібрань групи ніхто з членів не знімає балаклав. Ще одна пересторога. Знайомі тут лише очі. А очі в неї бездонні… великі темно-карі, майже чорні. Обрамлені густими віями. І від них так важко відвести погляд…

     - Фантом, твоя думка?

     - Га?

     - Хьюстон, прийом! Прийом! – розреготався товариш, за що моментом отримав кулаком в плече.

     - Зберися, будь ласка. Ти нам потрібен.

Кеп підійшов до імпровізованої дошки. Провів вказівним пальцем по карті демонструючи запланований маршрут.

     - Встигнеш?

     - Скільки в мене часу?

     - Півгодини.

     - Замало.

     - Треба.

     - Спробую. Однак не обіцяю.

     - Арахнофоб чекатиме тебе на позиції о 17-й. Не підведи.

     - Дівчатка, ви допоможете з підготовкою. Маємо забезпечити підтримку евакуації. Підстрахувати наших.

Кожен отримав детальні вказівки, неспішно по-одному розійшлися в сутінки.