БІЛИЙ ПТАХ ЧУЖОГО ЩАСТЯ. Епілог

Тоді я хотів сприймати її останню фразу, як ревнощі… Тож ненадовго, мені здалося, що вона може бути нещасливою у шлюбі, а отже … дозволив собі періодично їй телефонувати. Довгі гудки тягнучим очікуванням різали слух. Вже збирався кидати слухавку, коли почув втомлене:

     - Слухаю…

     - Привіт!

     - Добридень.

     - Як справи?

     - Не жаліюсь.

Знову незручна пауза.

     - Не поцікавишся як я?

     - Паш, навіщо ти знов дзвониш?

     - Мені більше ні з ким поговорити.

     - Що сталося?

     - Нічого непоправного. Просто важкий день. Хотів почути твій голос.

Жінка важко зітхає.

     - Впевнена, тебе є кому розрадити.

     - Вона не ти.

     - Не починай.

     - Як справи у Жеки? Бачив його фото на сторінці міста у Фейсбуці. У формі. До речі ким він працює? Мент поганий?

Хотів переключитися на вільну тему й пожартувати, а вийшло ще гірше.

     - Мент поганий?! А раптом що, до кого ви всі біжите??? Серед працівників міліції в мене є друзі! Знайомством з якими можна пишатися!

     - Пробач, невдало пожартував.

     -  Якщо ти будеш в такому ключі говорити про мого чоловіка, то ми взагалі припинемо будь-яке спілкування.

     - Я ж вже вибачився. Так завзято захищаєш…, - не одразу наважуюсь озвучити свою думку. – Кохаєш його?

Зараз я невпевнений, що точно хочу почути відповідь на своє питання. І вже майже шкодую що запитав.

     - Так.

     - Давно?

     - Мені потрібен був час щоб повною мірою усвідомити це.

Згодом я дізнався, що Євген має власну охоронну агенцію. І ще багато цікаво про їх спільне життя. Шансів не було… Хіба зрідка бачити її на сімейних святах Майки й Тьоми. Та й там ми не пересікалися. Я одружився на Поліні. Й досить скоро в нас з’явився ще один синочок. Аріна була в списку людей, з якими в першу чергу поділився цією новиною. Просто захотілося розділити радість з нею. Вона щиро привітала.  А потім ми зникли з життя один одного на довгі роки.

Якось вранці я прокинувся в поганому настрої. Гортав новини в інстаграммі попиваючи міцну каву. Коли натрапив на пост із траурною свічкою в стрічці Майї. Сам не розумію чому, та мою душу одразу пронизали тисячі лез. Тремтячими руками набрав її.

     - Майя? У тебе все гаразд?

Взагалі ми не надто товаришуємо, тож мій дзвінок певно дещо спантеличив її.

     - Так… Відносно.

     - Щось сталося? Траурна свічка … кому вона?

Майя почала ревіти. Нічого не розуміючи, телефоную Артему. Той однією фразою вибиває землю з під ніг.

**************************************************

Присівши на почіпки, роздивляюся могильні плити довкола. Мимоволі вголос зчитую надписи на них. Мрячний туман покрив росою високу, погано стрижену траву. Аріна не любила осінь… Зараз і я ненавиджу її…

     - Завтра мамі виповнилося б сорок… Вона не хотіла святкувати…

Я не почув тихих кроків Оленки. За спиною дівчинки стояв осунувшийся Євген. Його камінне обличчя було сірим як у мерця.

     - Ви мамин знайомий?

     - Так. Дуже давній. Не пам’ятаєш мене?

     - Вибачте, ні.

Лєна зовні точна копія батька. Лише погляд і вираз обличчя як у мами. Сміливий. Нескорений…

Піднімаюся й міцно обіймаю Жеку. Його плечі тремтять й він майже ревучи скрикує:

     - Я не вберіг її! Розумієш?! Не зміг!!! Навіщо мені таке життя???

     - Тату…

     - Вибач, мені доню. Я зараз…

Боляче дивитися, як вчорашній кремінь, на очах перетворюється на старця. У розквіті сил стає тінню…

     - Заради Лєни. Живи. Маєш бути сильним. Ріша б вчинила так само.  

Трохи помовчавши, наважуюсь запитати:

     - Як це сталося?

     - Тромб. Заснула й не прокинулася…Я … я не помітив…

     - Ти й не міг. Ніхто б не зміг.

І якби мені зараз не хотілося втоптати в бруд свого суперника, звинувачувати його ні в чому. Тепер нікого ділити.

     - Знаєш, то був один з найкращих днів мого життя. На весіллі у друзів, букет нареченої випадково поцілив мені в голову. Рінка підняла й розсміялася дивлячись на моє сконфужене обличчя. Я відповів, що тепер, щоб не розчарувати публіку, маю терміново одружитися й жартома запитав чи може вона когось порадити… Ми були друзями. Й зустрівшись з її серйозним поглядом, я фізично відчув як б’ється серце дівчини. Подумав, що або пан, або пропав. І на очах у всіх обійняв долонями обличчя й міцно поцілував. Розумів, що це може стати кінцем… і все ж терпіти більше не було сил. Гадав що щасливішим вже не можна бути, доки не народилася Лєночка…

Я не знайшовся з відповіддю. Женя розвернувся й понуро пішов наздоганяти доньку. Кілька хвилин тупо дивився в його спину. А потім знов сів навпочіпки. Поправив букет квітів.

     - Ну, привіт, Рішо… Тепер ти змушена будеш мене вислухати…

                                            КІНЕЦЬ 1-ї історії