Тоді я хотів сприймати її останню фразу, як ревнощі… Тож ненадовго, мені здалося, що вона може бути нещасливою у шлюбі, а отже … дозволив собі періодично їй телефонувати. Довгі гудки тягнучим очікуванням різали слух. Вже збирався кидати слухавку, коли почув втомлене:
- Слухаю…
- Привіт!
- Добридень.
- Як справи?
- Не жаліюсь.
Знову незручна пауза.
- Не поцікавишся як я?
- Паш, навіщо ти знов дзвониш?
- Мені більше ні з ким поговорити.
- Що сталося?
- Нічого непоправного. Просто важкий день. Хотів почути твій голос.
Жінка важко зітхає.
- Впевнена, тебе є кому розрадити.
- Вона не ти.
- Не починай.
- Як справи у Жеки? Бачив його фото на сторінці міста у Фейсбуці. У формі. До речі ким він працює? Мент поганий?
Хотів переключитися на вільну тему й пожартувати, а вийшло ще гірше.
- Мент поганий?! А раптом що, до кого ви всі біжите??? Серед працівників міліції в мене є друзі! Знайомством з якими можна пишатися!
- Пробач, невдало пожартував.
- Якщо ти будеш в такому ключі говорити про мого чоловіка, то ми взагалі припинемо будь-яке спілкування.
- Я ж вже вибачився. Так завзято захищаєш…, - не одразу наважуюсь озвучити свою думку. – Кохаєш його?
Зараз я невпевнений, що точно хочу почути відповідь на своє питання. І вже майже шкодую що запитав.
- Так.
- Давно?
- Мені потрібен був час щоб повною мірою усвідомити це.
Згодом я дізнався, що Євген має власну охоронну агенцію. І ще багато цікаво про їх спільне життя. Шансів не було… Хіба зрідка бачити її на сімейних святах Майки й Тьоми. Та й там ми не пересікалися. Я одружився на Поліні. Й досить скоро в нас з’явився ще один синочок. Аріна була в списку людей, з якими в першу чергу поділився цією новиною. Просто захотілося розділити радість з нею. Вона щиро привітала. А потім ми зникли з життя один одного на довгі роки.
Якось вранці я прокинувся в поганому настрої. Гортав новини в інстаграммі попиваючи міцну каву. Коли натрапив на пост із траурною свічкою в стрічці Майї. Сам не розумію чому, та мою душу одразу пронизали тисячі лез. Тремтячими руками набрав її.
- Майя? У тебе все гаразд?
Взагалі ми не надто товаришуємо, тож мій дзвінок певно дещо спантеличив її.
- Так… Відносно.
- Щось сталося? Траурна свічка … кому вона?
Майя почала ревіти. Нічого не розуміючи, телефоную Артему. Той однією фразою вибиває землю з під ніг.
**************************************************
Присівши на почіпки, роздивляюся могильні плити довкола. Мимоволі вголос зчитую надписи на них. Мрячний туман покрив росою високу, погано стрижену траву. Аріна не любила осінь… Зараз і я ненавиджу її…
- Завтра мамі виповнилося б сорок… Вона не хотіла святкувати…
Я не почув тихих кроків Оленки. За спиною дівчинки стояв осунувшийся Євген. Його камінне обличчя було сірим як у мерця.
- Ви мамин знайомий?
- Так. Дуже давній. Не пам’ятаєш мене?
- Вибачте, ні.
Лєна зовні точна копія батька. Лише погляд і вираз обличчя як у мами. Сміливий. Нескорений…
Піднімаюся й міцно обіймаю Жеку. Його плечі тремтять й він майже ревучи скрикує:
- Я не вберіг її! Розумієш?! Не зміг!!! Навіщо мені таке життя???
- Тату…
- Вибач, мені доню. Я зараз…
Боляче дивитися, як вчорашній кремінь, на очах перетворюється на старця. У розквіті сил стає тінню…
- Заради Лєни. Живи. Маєш бути сильним. Ріша б вчинила так само.
Трохи помовчавши, наважуюсь запитати:
- Як це сталося?
- Тромб. Заснула й не прокинулася…Я … я не помітив…
- Ти й не міг. Ніхто б не зміг.
І якби мені зараз не хотілося втоптати в бруд свого суперника, звинувачувати його ні в чому. Тепер нікого ділити.
- Знаєш, то був один з найкращих днів мого життя. На весіллі у друзів, букет нареченої випадково поцілив мені в голову. Рінка підняла й розсміялася дивлячись на моє сконфужене обличчя. Я відповів, що тепер, щоб не розчарувати публіку, маю терміново одружитися й жартома запитав чи може вона когось порадити… Ми були друзями. Й зустрівшись з її серйозним поглядом, я фізично відчув як б’ється серце дівчини. Подумав, що або пан, або пропав. І на очах у всіх обійняв долонями обличчя й міцно поцілував. Розумів, що це може стати кінцем… і все ж терпіти більше не було сил. Гадав що щасливішим вже не можна бути, доки не народилася Лєночка…
Я не знайшовся з відповіддю. Женя розвернувся й понуро пішов наздоганяти доньку. Кілька хвилин тупо дивився в його спину. А потім знов сів навпочіпки. Поправив букет квітів.
- Ну, привіт, Рішо… Тепер ти змушена будеш мене вислухати…
КІНЕЦЬ 1-ї історії
#8511 в Любовні романи
#2054 в Короткий любовний роман
кохання і романтика, кохання складні стосунки зустріч, реальні історії
Відредаговано: 30.10.2022