Наталя повернулася до США. Її від’їзд приніс мені лише полегшення. Я все рідше згадував про Рішу. Лише інколи, прокинувшись серед ночі, заходив на її сторінки у соцмережах, сподіваючись знайти там хоча б свіже фото. Даремно. Дівчина більше не вела їх. Закінчив універ та не без сторонньої допомоги влаштувався на пристойну роботу. Власне вона й займала тепер увесь мій вільний час.
Готуючись до тривалого відрядження за кордон, мені треба було терміново завірити деякі документи. Тож я нахабно, ігноруючи засади черги й залишки людяності, пропхнувся до приватного нотаріуса. Ним виявилася молода, приємної зовнішності жінка. Трохи старша за мене. Зважаючи на стислі строки та брак мого часу, вона пішла мені на зустріч і погодилася підвезти документи по дорозі додому. В обмін на вечерю. Так у моєму житті з’явилися Поліна та її син від першого шлюбу. І хоча Поля була ідеальним варіантом, навіть на думку моєї матері, пропонувати їй руку й серце я не поспішав. Як і переїжджати до неї.
Того злощасного дня, ми саме вечеряли в Артема. Жінки допивали вино й розповідали одна одній різні історії з життя. Я вже майже повністю абстрагувався й поринув у свої думки, коли захмеліла Майя, зловтішаючись тикнула в мене пальцем. З її вуст зірвалося знайоме ім’я…
- Так що тепер Ріночка, нарешті стане моєю кумасею, - вона висунула язика, дражнячи мене.
Я помітно зблід і сильніше стис склянку з бренді. Забракувало повітря.
- Тобто, у весь цей час, ви спілкувалися з нею за моєю спиною? – люто зриваюся на дядька.
- Слухай, не треба переносити на нас, те що трапилося між вами… - Артем заспокоюючи торкається мого ліктя.
Миттю сахаюся від нього.
- Вони з Майєю, досі дружать, тож…- пробує хоч якось виправдатися.
- Коханий, я чогось не знаю?- тепер вже Полінина черга нервувати.
Щосили намагаюся прийти до тями. Очі наливаються кров’ю, а на вилицях пульсують вени.
Майка задоволена влаштованим шоу. Її вже не зупинити. Хоча я й не збирався. Якби вона не продовжила, то довелося б змушувати силоміць. Мені конче треба було знати.
- Вони з Жекою побралися . Ти не знав? Ууу… бідолашка. Ик…
Артем відібрав бокал у дружини.
- Люба, гадаю час закруглятися…
- Я буду хрещеницею їх первістки! Хахх. Бачиш? Життя виявляється й після таких як ти триває!
- Вибач, Пашка, здається вам краще піти.
Тьома на ходу закидає наші пальта на мене. Поліна мовчки виходить слідом. І хоча ми домовлялися, що назад викличемо таксі, вперто направляюся до парковки.
- Ти не сядеш за кермо в такому стані! – супутниця вириває з моїх рук ключі й вони ляскаючи падають на асфальт. – Нічого не хочеш мені пояснити???
Поля відноситься до категорії тих жінок з якими жарти погані.
- Завтра.
Вона не наполягає. Зараз я як ніколи ціную її мудрість. Вночі не міг заснути. Згадував щасливі моменти з Аріною. Ніби стрічку кінофільму прокручував знов і знов, з моменту знайомства й до самого від’їзду. Тепер не міг зрозуміти, чому прийняв тоді рішення відмовитися від кохання. Чому не боровся? Передбачав поразку? Поранене самолюбство в купі з гординею застопорили. Наступного дня, поїхав до Майї на роботу.
- Паша?
- Привіт.
- На розбірки приїхав?
- Ні. Поговорити. Можу пригостити тебе кавою?
- Так. Секунду.
В кав’ярні напроти офісу, продовжили:
- Вибач за вчорашнє. Я перегнула. Влізла у чужі справи.
- Не вибачайся. Ти маєш право так поводитися. Є речі які вже не виправити.
- То про що ти хотів поговорити?
Відвожу погляд в бік, роздивляючись баристу, прошу:
- Розкажи, як вона…
- Може тобі й неприємно буде про це чути, та вони щасливе подружжя.
- Давно?
- Років зо два.
- І одразу дитина?
- Ну, вони вже дорослі люди…
- Була на весіллі?
- Угу.
- І Тьома?
- Так.
- Ясно.
- В Роздільній живуть?
- Ага.
- Радий за них, - якось не дуже доброзичливо вирвалось.
З того дня, частіше почав думати про Аріну. Особливо, під час відряджень за кордон. Фотографував цікаві місця, історичні пам’ятки й відправляв їй повідомленнями. Майже не коментуючи. Вона зрідка сухо відповідала. Нестерпно хотілося подзвонити та мільярди разів я жбурляв телефоном в стіну, щоб не піддатися цій спокусі. За три наступних роки, побудував кар’єру, переїхав до Поліни, купив авто бізнес-класу. Та й сам змінився. Став привабливим успішним чоловіком. Тепер можна було й на очі показатися. Треба було поставити крапку в нашій історії. Розібратися в собі. Впевнитися в тому, що Аріша лише давня згубна звичка й не більше. Не знаю на що розраховував, коли поїхав до Роздільної. Місто хоч і невеличке, однак як знайти її не привертаючи зайвої уваги? Не вигадавши нічого ліпшого, вирішив тупо покататися вуличками, сподіваючись на сліпу вдачу. Перед обідом зупинився біля залізничного вокзалу, припаркувався й оглянув місцевість у пошуках кав’ярні. Вип’ю кави й обдумаю подальші дії. Вже збирався переходити дорогу, коли звернув увагу на широку спину чоловіка, що допомагав вийти з авто маленькій дівчинці років чотирьох- п’яти. Євген обіймаючи, підняв малу на руки, висаджуючи з сидіння високого кросоверу. Я так задивився, що не помітив, поряд стоячу жінку. Аріна одразу впізнала мене й тепер не знаючи як поводитися, завмерла не відриваючи очей. Тіло скувало. Не міг зробити й кроку назустріч. Тож її чоловік перехопив ініціативу.
- Вітаю! Не очікував тебе знову побачити…
Пожираючи поглядом Рішу, ввічливо протягую йому руку для привітання, він неохоче відповідає на рукостискання.
- У справах тут.
З нашої останньої зустрічі дівчина дещо змінилася. Хвилясте волосся ледь торкається плечей.
#3558 в Любовні романи
#841 в Короткий любовний роман
кохання і романтика, кохання складні стосунки зустріч, реальні історії
Відредаговано: 30.10.2022