БІЛИЙ ПТАХ ЧУЖОГО ЩАСТЯ 1.3

     Першого квітня в Одесі щорічно проводиться Гуморина, так зване Свято сміху. Жителі й гості міста збираються на Дерибасівській та розважаються майже до ранку. Скрізь розмальовані обличчя, костюми, кумедні обручі й перуки, що неволею піднімають настрій. Це чи не найочікуваніша подія року. Звісно, ми з Аріною теж вирішили піти. До цього часу, я старанно приховував від неї своїх «друзів». Соромився їх, хоча й продовжував підтримувати зв’язок. Тому був у шоці зіткнувшись з ними серед багатотисячного натовпу під час святкування. Андрій та Олег з подружками. Толік, негласний лідер нашої зграї, як завжди в гордій самотності. Ми називали його Лисий. Боялися й неабияк поважали. А от з дівчатами у нього чомусь не задалось.

     - Оу!!! Яка зустріч! Пашка! Ходи до нас!

Аріша, сильніше стиснула мене за лікоть.

     - Усе гаразд. Це хлопці з якими я працюю. Ми привітаємося й підемо. Добре?

Вона кивнула на знак згоди, а підійшовши привітно всміхнулася.

     - Хто ця красуня поряд?

Не дочекавшись відповіді, Лисий вирішив перехопити ініціативу:

     - Анатолій, дуже приємно познайомитися, - несподівано поцілував руку моїй подружці. – А це мої друзі – Андрій та Олег.

Представити їх супутниць не вважав за потрібне.

     - Аріна, навзаєм. Пашині друзі – мої друзі) – ввічливо відповіла.

В порівняні з Лізою та Анжелою, Аріша виглядала як міс Всесвіт. Вульгарно нафарбовані, в яскравих міні, дівчата одразу виявили ворожість. В той час як Лисий пожирав очима мою дівчину.

     - Дивно, що Пашка нам ніколи не розповідав про Вас… Хоча розумію, мав би я такий скарб, теж ховав би.

Певно не знайшовши, що відповісти, Ріна сором’язливо всміхнулась.

     - Сподіваюсь, Ви не проти приєднатися до нас? Ми були б дуже раді Вашій компанії.

Його непідробна цікавість одночасно лякала мене й переповнювала гордістю. Адже моя дівчина, без сумніву справила на всіх неабияке враження. І тепер мені хотілося хизуватися нею.

     - Що скажеш, Ріш? – я м’яко накрив її долоню, що злегка тремтіла у мене на лікті. Бачив, що вона проти, і все ж наважився попросити: « Ненадовго…»

Знав би я чим це все скінчиться…

     - Але ж ми… Добре, якщо тобі хочеться, – ледь чутно прошепотіла у відповідь.

     - Супер! – зрадів Толік, - Гуртом веселіше.

Ми зайшли до найближчого кафе. Замовили піцу й пива. Аріна склянку мохіто. Я упивався гордістю за свою супутницю, не випускав з обіймів, всіляко демонструючи, що вона цілком і повністю моя. Сутеніло. Ріша почала проситися додому.

     - Паш…мені вже час. Скоро гуртожиток зачиниться.

     - Ще, трішечки мала. Сьогодні ж свято. Впевнений, решта ваших студентів ще тусують і вам зроблять поблажку.

Трохи зачекавши, дівчина рішуче піднялася з-за столу.

     - Вибачте, та мені вже час. Була рада знайомству.

Не звертаючи на мене уваги, Лисий прожогом метнувся. Відсовуючи стільця, акуратно допоміг дівчині вийти.

     - Зачекай! Я не можу тебе відпустити саму. Пізно вже. Хлопці, щось ми й справді засиділися!

Кивнув офіціанту.

Я зціпив зуби від злості. Це мав би сказати я! Якого він збирається проводжати МОЮ дівчину! А заперечити боявся…

Друзі кинулися до гаманців, переглянулися й виявилося, що ми нехило посвяткували. Потрібної суми не було. Я потягнувся за мобільником, щоб набрати Артема. На той час Аріна вже встигла подружитися з моїм дядьком і його дівчиною Майєю. Здогадавшись, вона перехопила мою руку.

     - Тьомі, дзвонитимеш? Пізно вже. Не турбуй без зайвої потреби.

Мовчки потягнулася за рахунком. Злегка підняла брову, побачивши суму, дістала гаманця й спокійно розрахувалася.

     - Вибач, що так вийшло… Ми завтра все повернемо, - пообіцяв Толік.

Покинувши кафе, Ріна збиралася викликати таксі.

     - Ну, куди ти поїдеш? – м’яко підводив Лисий. – А раптом гуртожиток вже зачинений?

     - В готель.

     - У мене є ідея! Вітчим має будиночок біля моря, а гайда гуртом туди? Обіцяю м’яке чисте ліжко й вільну кімнату для принцеси… - він взяв дівчину за руку по-дитячому заглядаючи в очі.

Це мене не на жарт роздратувало, хоча Ріна й одразу висмикнула її.

     - Ну, будь ласка, погоджуйся. Порядність гарантую!

Вперше бачив Толіка таким. На мене він зовсім не звертав уваги. Як на порожнє місце. Я був не впевнений в тому, що мені вистачить грошей оплатити Аріні таксі й готель. Через алкоголь почувався не дуже. Втомлений і злий, хотів скоріше завалитися спати. Хвилину повагавшись, дівчина погодилась. По дорозі, ми заскочили в маркет, купили ще трохи випивки й закуски на останні гроші.

Як і належить джентльмену, Лисий виконав свою обіцянку й одразу відвів Рішу в окрему кімнату з великим двоспальним ліжком. Показав ванну. Я вирішив, що на правах її хлопця, теж можу залишитися, хоч як він не намагався мене витягти на вулицю, де хлопці вже встигли розпалити багаття й влаштувати танці. І доки дівчина приймала водні процедури, заснув. Вночі мені стало зле. Я прокинувся. Аріша тихенько спала, здавалося вона навіть не дихає. Уявляю як сердитиметься вранці. В голові промайнула думка, що нормальні хлопці точно б вже скористалися ситуацією, а я боюся навіть притиснутися до неї. Мої вагання перервав тихий скрип дверей. Не маючи змоги роздивитися хто увійшов, я був впевнений що це Лисий.

     - Аріно, ти спиш?

     - Ні.

     - Пробач, що вломлююся. Та всі ліжка зайняті. Хлопці там з дівчатами…ну, сама розумієш. А на кухонному стільці вже всі кістки болять… І нічого кинути на підлогу щоб лягти. Можна я біля вас ляжу?

     - Так, звісно.

Клянусь, що відчув його злорадну посмішку!

     - Біля Пашки, - суворо уточнила моя принцеса.

     - Там немає місця…

Коли він вмостився поряд з Ріною, я почав закипати. Шкірою відчув, як дівчина напружилася й міцно притислася до моєї спини, ніби шукаючи захисту. А потім почувся його тихий шепіт, вовтуження: