17

**********************************************************

   День промайнув дуже швидко. Не встигла Колеснюк вдосталь побазікати з подругою, як сонце почало посилати останні багряні промені Хусту. А вона вже встигла прийти додому переодягнутися в спортивний костюм, взути кеди, перекусити на ходу і дістатися до місця зустрічі. Це була та сама закинута будівля, де Сніжана зазнала нападу. Що ж, доля звела її сюди втретє. І чомусь Сніжана думала, що востаннє…

   Через відсутність пістолета, на душі було не так спокійно, та і ніч, що надходила, навіювала страх. Легенький східний вітерець куйовдив волосся. Та все, що зараз вона могла, це просто сидіти на даху будівлі і чекати.

   Холод почав пробирати до кісток, і тепер Сніжана почала дрижати ще сильніше і вже не тільки від страху. Піднявся ще сильніший вітер, а з ним з'явилося бажання дівчини піти геть... Від нудьги журналістка мало не лічила хвилини. Але раптом почулися кроки… А з ними і їдкий сигаретний дим. Серце скувало жахом... "Нарешті…" – думала Колеснюк.

   З кожною хвилиною кроки були більш чутні, а дим смердів ще дошкульніше. Двері на даху відчинилися. Журналістка нікого не бачила, тінь і дим заважали їй розглянути ту особу… Ноги дівчини  скувало, і вона сиділа, не відводячи погляду від темряви…

   І нарешті, з'явилося старе зморшкувате обличчя, з рота якого стирчала сигарета. Вона кинула цигарку на землю із розчавила її своєю туфлею, повільно випускаючи дим…

— Ну привіт, Сніжана,– сказала Єлена Євгенівна і глянула в здивовані очі минулої підопічної.

   Дівчина стояла з каміни обличчям, але цей зляканий погляд, передавав весь страх. Тепер, той образ доброї леді, в літах, розвіявся наче і не було. А замість нього постав старий, вже звичний для неї, старої відьми.

— Ви… – лише і могла вимовити журналістка.

— Ехх… – зітхнула начальниця. – Невдалий обрала день, щоб кинути палити... А я підозрювала, що ти знайдеш спосіб, як роздрукувати інфу.

   Єлена дістала з сумочки складену газету і зачитала:

— "...  зустрінемося в "нашому" місці…"

 А я тебе шукала вдома... Ну от чому ти не могла сісти? Я майже повірила в твою доброзичливість... Що ж... Мушу зізнатись… Ще ніхто в історії мого бізнесу, так мене не підставляв… А все почало налагоджуватись…

— Ви головна? – нарешті спитала Сніжана

— Так… – зізналась карга, – але лише у своєму секторі... Нас багато, і всі ми під керівництвом одного... Як ляльки... Завжди знайдеться риба більша… А він мало не вбив через тебе… Сказав розібратися з тобою... Навести аргументи... 

   Єлена кинула газету і дістала із сумки пістолет, направивши на журналістку.

— І на що ти сподівалася?– спокійно запитала директорка. – Записати все на диктофон?.. Таємно пофотографувати?.. Такі докази, слідство не розглядатиме!.. Ти лише розворушила осине гніздо! Тепер про наш бізнес пронюхали і в Києві…

   Сніжана почала йти вперед, напорюючись на пістолет.

— І ще й твій батько! – завелась директриса.– Пронира клятий! Ми ж нічого поганого не робили... Це просто комерція!

— Незаконна комерція. – заперечила Сніжана – Думаєш, ти мене залякаєш?

   Пістолет уже торкався грудей.

 — Я знаю, яке ти вперте стерво! – крикнула Єлена. – Зроблю все простіше і надійніше... Палець почав натискати на курок…

   Швидким рухом Сніжана вдарила жінку передпліччя, а потім схопилася за пістолет обома руками, намагаючись вирвати його зі зморшкуватих рук. Хоч якою б старою, не здавалася карга, але сил вона мала достатньо, щоб пручатись Сніжана. Єлена почала стріляти і тому журналістка намагалась його викручувати у протилежний від себе бік. Постріли жахливо гриміли, розлякуючи бідних голубів в околиці. 

   Дівчина вдарила ступнею по коліну директорки. Пролунав жахливий вереск, і від болю стара ослабила хватку, а Сніжана вирвала зброю.

— Той "пронира", – почала Колеснюк  розглядаючи пістолет, – навчив мене деяких прийомів…

   Карга впала на підлогу і, тримаючись за коліно, очікувала смерті… У Сніжани був пістолет... Зараз вона могла відповісти їй за всі ті образи... Придирки... Це було б справедливо… Колеснюк навела пістолет… Обличчя Єлени Євгенівни побіліло... Вона зітхнула і закрила очі. 

— Думаєш, вони дадуть тобі жити? – розпливлась та в посмішціі. 

   Вона схопила журналістку за ногу, і повалила на підлогу, потім схопила її за горло і почала душити! Її очі горіли сліпою ненавистю. Цей безпорадний вираз обличчя журналістки, яку ж насолоду він приносив Єлені. Терпкий смак переваги дещо пянив її. А Сніжана лише безпорадно борсалася, ногами намагаючись щось вдіяти… В очах темніло, Сніжана ніяк не могла дотягнутись до нападниці. Пістолет був без набоїв, вона лише клацала, а в відповідь не було нічого… 

   Журналістка хотіла вирватись, чи хочаб намацати хоч щось. В руки попався шматок черепиці, і проштрикнула їй праву руку. Єлена зіскочила, тримаючись за криваву правицю

   Карга позадкувала на самий край і ледь не звалилася, якби не Сніжана, що вхопила її за комір. Єлена перелякалася, тримаючись за руку Сніжани, але потім вона впевнилася, що вже колишня, журналістка міцно її тримає, тому різко відвела руки в бік:

— Ось він, – усміхнулась Єлена, навіть тут, в цей фатальний момент, вона відчувала перевагу – Момент істини… Що ти зробиш?.. Ти безневинна овечка, якою тебе всі змальовують?.. Чи кровожерливий вовк, в овечій шкурі?..

   Колеснюк поглянула на Єлену з-під лоба. В голові билася лише одна думка: "Убий!"... Здавалося, що руки ватні, і от-от карга полетить у вільне падіння…

— Ви лише провокуєте реакцію... Якщо я вб'ю вас, – почала Сніжана, важко зітхаючи, – я буду нічим не краща… І брати третій труп на душу не хочу…

   Колеснюк перевела подих, відтягнула Єлену від краю. Та впала на коліна й почала хекати. Єлена не розуміла, звідки стільки благородства? Якби в неї був шанс її вбити, вона б його не проґавила… Вона підвелася й кинулася востаннє на дівчину з бажанням скинути її з даху... Сніжана втратила рівновагу…