16

**********************************************************

   Тепер Сніжана відчувала повний контроль над ситуацією. Вона хотіла розкрити людям очі і мала шикарний план. Хоч усі складові ще не на місці, але вже в процесі…

   Наступний етап полягав у тому, щоб підштовхнути батька й інших поліцейських на ще один рейд. Журналістка знову зайшла у відділок, наче на подіум. Її граційні рухи, ніби в лебідки, привертали голодні погляди чоловіків. Від цього їй було неймовірно приємно, журналістка обожнювала бути в центрі уваги. Особливо чоловічої…

   Журналістка увійшла в кабінет і побачила дещо дивне: за столом сидів один вусатий молодик, і аж ніяк не її батько. Він переглядав папери, час від часу підписуючи їх. Здивований вираз обличчя розвіявся, як тільки його зелені очі поглянули на журналістку.

— Невже, – почав він, його голос був грубим і ніжним водночас, – стояти і мовчки дивитися, це вихід?...  Ви щось хотіли?

— Емм… – перебирала слова в голові Сніжана – а де Анато..?

— Ви вже третя за день, хто питає де він, – сказав чоловік. – Йому… Десь 4 години тому, 

зателефонували з Києва... Термінова справа в нього… Повернеться через тиждень… Я Павло Поліщук, заміняю Анат…

   Сніжана зачинила двері з іншого боку. Павло крутнув вусом i знизавши плечима, повернувся до роботи. 

   "Ну ось,– думала Колеснюк. – План був чудовий... І на тобі!". За задумом, Сніжана розповсюджує інформацію, цим самим сполошуючи контрабандистів. У газеті було вказано місце і час зустрічі. Сніжана хотіла виманити їх, будучи в ролі наживки, а там би поліцейські прикрили мишоловку. Але вона хотіла, щоб всі лаври слави дісталися її батьку, a не якомусь "Павлу Поліщуку"... Якщо й допомагати кому, то тільки своїм, та і навряд чи Поліщук відрядив би загін на цю аферу. Надто вже план був хитким. І якщо так подумати, чи контрабандисти, повелись би на цю явну підставу.

   Ці та інші думки нахлинули на журналістку сильним потоком і лише зараз, коли вона пройшлася бруківкою, побачила у вітрині кіоску, ту саму газету, яку спланувала. Вона чимдуж побігла до скла, забувши про підбори і манери, притиснулась до вітрини. Білий заголовок на зеленому тлі з написом: "Легка наживка", надзвичайно рахував її.В очах загорівся вогник азарту, а серце розпалилося  вогнем. Вона вже і не чула грубощів продавця: "Або купуй, або шуруй!", а просто йшла. Йшла, змінюючи план на ходу, з вірою в успіх.

**********************************************************

   13:06, а наша героїня вже під дверима Люби і натискаємо на дзвінок. Та так сильно, що здається, зараз із кнопки вся фарба злетить. Через кілька хвилин до музики з дзвінка, додалися прокльони і лайки. Голос був Любин,  і дуже роздратований. Двері відчинилися і мало не вдарили журналістку. Нікітюк стояла перед подругою в халаті, з сонним, водночас злим, виглядом.

— Ти ще не спиш? – усміхнулася Колеснюк 

— Спала… – відрізала Люба спираючись на двері

— Тоді я знаю, як тебе розбудити!

   І от вже за 10 хвилин Любі було не до снів. Вона уважно слухала план Колеснюк і нервово ходила взад-вперед. Коли подруга договорила, вона сіла на диван біля неї і поглянула їй в очі.

— Знаєш, іноді я дивуюся, як у такому молодому віці в тебе вже з'явився маразм! Ти з глузду з'їхала?!

— Ні... 

— Схоже, що так!.. – зітхнула Люба. – Я змирилася з тим, що ти втратила свою іскорку і почала підлабузнюватися до начальниці, але те, що ти йдеш на цю аферу... Самовбивчу, наголошу… Я не потерплю!

— Ти думаєш я втратила свій запал? – усміхнулася журналістка. – Це все було частиною плану... Втираюсь Єлені в довіру і далі непомітно просуваю свою статтю і правду людям... Через те, що карга втрачає пильність…

— Ти це щойно вигадала! 

— А от і ні! Знаю... Лицемірство, брехня і корисливість – це те, проти чого я боролася. Але я робила і гірші речі… Та це для благої справи... Хоч я і відчуваю провину…

— О! – крикнула Нікітюк. – Ось це, я розумію! Сніжана, яку я знаю і люблю... Але не думай, що я закрию очі на твій план! Невже не можна з тими копами? 

— Та я казала, що ні... Вони не захочуть ризикувати. А більше нікому. Я не можу чекати на батька, якщо вже назначила зустріч. 

— То чому ти маєш?

— Копів, можуть підкупити... Зам'яти ситуацію... Як же вони так вправно переховувались протягом стількох років?.. Я не зміню пріоритети!

— Гаряча голова…

— Та я і не така дурна, щоб йти на мафію голіруч, а тим паче в лоб. Сховаюсь збоку... Пофотографую на додачу… Виясню, що то за люди, якщо звичайно, прийдуть. І потім з батьком розшукаю їх, і докази проти них... Але, провсяк випадок, не завадить самооборона…

   Ці слова, хоч якось заспокоювали Любу, та вона все одно не вірила, в те, що ця "афера" спрацює. 

—Той револьвер… – почала Сніжана, – що був у Олега…

— Мені шкода, – видихнула Люба, – але він забрав його, як тільки ми посварилися… І пішов з ним... Тай це підтвердження моєї думки, що тобі не варто туди йти…

— Та ні, візьму батьків… – збрехала Сніжана, але так майстерно, що Нікітюк нічого не відчула.

**********************************************************