15

**********************************************************

  На відміну від вечора, ранок у Колеснюк виявився добрим.Те як вона виговорилася і виспалася дало їй наснаги рухатись далі... Знаєте, іноді, щоб рухатися вгору треба відштовхнутися від дна. 

   Зараз,вона не почувала себе такою безнадійною і вже не так сильно відчувала провину за скоєне. Сльози через дитину, вона вже вилила давно… Звичайно, осадок у  душі залишився, але Сніжана вдало його глушила... 

   Зараз,вона не почувала себе такою безнадійною і вже не так сильно відчувала провину за скоєне. Сльози через дитину, вона вже вилила давно… Звичайно, осадок у  душі залишився, але Сніжана вдало його глушила... 

   08:01, а наша героїня вже під воротами редакції. Через холод, вона була вимушена одягнутися тепліше. Тепер під пальтом не було легенької блузки, а був досить теплий светр, що трохи колов шию... Свіжий мороз трохи щипав тендітну ручку. Мерзла вона, лише через те, що ніяк не могла зібратися з силами і зайти в редакцію. В руках вона мала флешку зі своєю статтею, шикарний план і повно ентузіазму. Вона хотіла показати людям правду, і те, що робиться в них під носом. 

   Всі працівники були на місці, а от Єлену ще ніхто не бачив. Сніжана раділа цьому, як мала дитина, директриса була єдиною, хто міг їй завадити роздрукувати статтю. 

   Ви ніколи не задумовувалися, чому офіс, гудів? Наврядчи, сотні клацаючих клавіш, шуркання ручок, могли зробити сильний шум. Це так гудів – друкарський верстат. Роки інновацій замінили тендітну конструкцію, на нудну, сіру, постійно шумлящу, коробку. Кожного дня в 08:30, головний редактор вносив данні через флешку в компьютер, і потім техніка робила своє. Головне було – непомітно прошмигнути, і замінити дещо. Ну, а потім зробити так, щоб Єлена, перевіряючи газету, не наткнулась на це. 

   Верстат, був в гаражному приміщенні, так було легше вивезти газети курєром. Маленький гараж, з автоматичними дверима, а бруду і плісняви були стільки, що ніби це не "серйозне видавництво", а якісь початківці. Газети тепер стали не в моді, майже ніхто їх не купує, тому більшість працівників попадали під скорочення, або взагалі звільнялися, як прибиральниця. Важко працювати серед пилу, тому підлеглі Єлени прибирали за собою самі, проводили постійні прибирання, але ніхто не хотів бруднитися в гаражі. Ці молоді панянки, не звикли фарбувати стіни, тому і не бралися до нього. А Єлені було все одно, головне, що станок працює, отже все добре. 

   Колеснюк зайняла вигідну позицію навпроти дверей і лише чекала поки хтось зайде. Звичайно, щоб не наражатись на викриття директрисою, журналістка могла попросити будь кого з своїх товаришів допомогти, але де гарантії, що їм не буде вигідніше здати її. А навіть якщо і промовчать, то потенційно могли звільнити співучасника, разом з Сніжаною. А та не хотіла, щоб хтось знову страждав через неї. 

   Раптом, в кімнату зайшла довговолоса Оля. Секрет її розкішних локонів, давно не давав Колеснюк спокою. Але як тільки кімната почала торохкотіти, Оля швидко вийшла висторбучивши свої довгі, червоні нігті, а Сніжана швидко увійшла. Діяти треба було швидко і тихо. Апаратура лише набирала обороти і ще не друкувала, це був ідеальний шанс. Сніжана швидко вставила флешку, і просто додала ще кілька сторінок до газети зі своїм матеріалом. Машина почала шуміти, а чисті листки, набирались тексту. Це була перемога!... 

   Але тут постає логічне питання — "Чому вона, якщо хотіла донести правду до людей, то просто не написала про це в соц. мережах.". Ну…  Їй була важлива достовірність, і в інтернеті, це могли зрозуміти, як дешеву брехню. А газети, на думку Колеснюк, мали вагоміші аргументи для народу… Хоч їх і читають одиниці… А якщо чесно, вона згадала про цей спосіб, лише коли газети почали виростати в стовпчики… 

   І як тільки Колеснюк хотіла піти, в гараж зайшла Єлена… Здивований погляд диретриси, впявся в зляканий Сніжанин.

— От дивина, – почала Єлена – коли я даю тобі відгул, ти приходиш вчасно. Тобі цю пунктуацію в будні дні, то ціни тобі б не було! 

   Колеснюк лише невпевно посміхнулася, поки карга хотіла взяти газету, щоб перевірити. Зморшкувата рука потягнулася за виданням, але журналістка вхопилася за неї мертвою хваткою.

— Колеснюк, – дивувалась Єлена – ти чого? 

   Сніжана лише мовчки всміхалась, без жодних ідей, як викрутитися. Якщо стара дізнається, то краще спалить всі копії, ніж дозволить таку хитрість. 

— Може тобі справді відпочити? 

— Я почуваюсь дуже добре! – жваво сказала Сніжана, але руки не відпускали – А як ви поживаєте?

   Директорці почав уриватися терпець, вона вирвала газету з рук Колеснюк, надірвавши трохи, і почала швидко проходити між рядків. 

— Вирахую з зарплатні, – грізно сказала Єлена, перегортаючи сторінки – Нормально поживаємо… Знаєш, я мушу попросити вибачення, за ті свої придирки, ти досить хороша працівниця… Звичайно, коли слухаєш, що тобі кажуть… 

   Можливо, колись ще, Колеснюк би дуже приємно здивувала такому, але не зараз. Її стаття, була на останніх сторінках, а Єлена вже майже закінчила перевірку. План був на волосинці від краху, і в останню мить, в кімнату зайшла Іра. Директорка відвела погляд в її бік, поки Сніжана, жестами, благала про поміч. 

   В руках Ірки, було кілька листочків А4, і недопитий чай. Вона була вкрай здивована мармизами Сніжани, тому намагалась розгадати ці "шаради", підходячи до директорки:

— Я вам принесла статтю, – якось холодно сказала Іра – переглянете?

— Зараз! – гаркнула директора – Не бачиш? Я зайнята! 

   І тут, дівчині урвався терпець, Іра теж була жертвою вибриків Єлени, тому зі злості виплюхнула на неї чай, з чашки. І демонстраційно підкинула листочки угору. Це було неначе крик душі, і ви собі навіть уявити не можете, з яким задоволенням, вона зробила це:

— Все стерво! – крикнула вона – Допекла! Я звільняюсь! 

   І грізно вийшла з приміщення, поки Сніжана стримувала сміх, а мокра Єлена, крик і сльози. Директриса була настільки ошелешена, що лише намагалася щось сказати, але замість слів, вилітали безглузді прокльони. Мокра газета впала на підлогу, а сама Єлена побігла сушити одяг, поки її ніхто не бачив.