11

**********************************************************

   Всю ніч Сніжана тільки те і робила, що друкувала найкращу статтю свого життя. В цю роботу вона вклала весь свій творчий потенціал і вміння. Хоч очі і боліли, а під ними були великі сині мішки, тіло було виснажене, і здавалося, ще трішечки – і її душа полетить далеко звідси в пошуках кращого " місця проживання ". Але результатом вона залишилася задоволена. Зі співом перших півнів дівчина побігла з флешкою, щоб роздрукувати роботу…

   Так… 09:00, а Колеснюк раніше за всіх уже на своєму робочому місці. Може ззовні вона виглядала ніби щойно встала з могили, але в душі вона була найщасливішою. Колегам було дуже дивно спостерігати таку картину, бо це вперше за довгий час, вона прийшла раніше за всіх…

   11:23, а Сніжана встигла вже випити третю каву, двічі мало не заснути і щонайменше шість разів мало не гепнулася на підлогу, а Єлени Євгенівни ще й досі нема…

   Колеснюк уже сиділа під дверима кабінету директриси, п'ючи четверту каву. Ліве око смикалося, а тремтяча рука жадібно стискалося папку з надрукованими А4. Очі почали злипатися, і це старе рипуче сидіння здавалося Сніжані досить м'яким… Вона заплющила очі… як раптом почула гримання дверей. Це була директорка, мала сердитіший вигляд, ніж зазвичай і, не помітивши Колеснюк, зачинила двері їй перед носом…

   Хоч цей жест, можливо, означав, що Єлена Євгенівна не хоче нікого приймати, але нашій героїні було все одно. Все ж таки вона надто довго цього чекала. Зайшовши в кабінет, вона несподівано помітила, що Єлена скурює цигарку біля вікна. Дивно, це через те, що курила директорка дуже рідко і лише в моменти дуже сильного стресу. 

   Колеснюк обережно підходила до столу, поки ноги петляли одна об іншу. Директриса скоса поглянула на підлеглу, тримаючи цигарку в зубах, сіла за стіл. Сніжана, не довго думаючи, повторила цей крок. Кілька хвилин Єлена Євгенівна мовчки переглядала текст, час від часу дивлячись на Сніжану, яка ще трохи і засне…

   Нарешті директорка дочитала і викинула фільтр в урну. Лице видало її огиду при прочитанні, а ця жінка не з тих, хто мовчить.

— Це не те, що я просила! – завела стару пісню директорка

— Але, це краще! – запевнила Колеснюк

— Ні! – крикнула Єлена – Це нікуди не годиться! 

— Ч-чому?

— Чому ти не можеш, просто робити те, що я прошу? 

— Я там була! – перейшла на грубий тон Сніжана – Мій батько проводив операцію по захопленню! За даними, які я надала. Там було восьмеро чи дев'ятеро людей вони пакували цигарки, щоб нелегально продати за кордоном! Контрабандисти…

— Так, Колеснюк, годі! – крикнула Єлена. – Я сказала, що це не підходить!.. Та і в нас є люди, які збиратимуть цю інформацію… Якщо вона правдива… А тепер, іди. І без статті не приходь. 

   Єлена Євгенівна встала і, підійшовши до урни, викинула роботу журналістки. А та в свою чергу встала і пішла до дверей.

— Вам совість би підійшла, але… – і журналістка зачинила двері з іншого боку…

   Потім зібрала речі і пішла додому, де сіла на диван і гірко заплакала…

**********************************************************