**********************************************************
Сніжана різко прокинулася і по інерції перевернула бочку… Вона зажмурила очі, але було тихо. Розплющивши, журналістка побачила денне світло, що просочувалося крізь шибки в порожній гараж. Не було ні авто, ні людей, і Колеснюк за радовались навіть не знала якому Богу дякувати, за те, що її план вдався… і вона нарешті виспалась…
На землі були гарно розкладені величенькі ящики, заколочені цвяхами. Хоч телефон і сів, за ніч безперервного запису, але вона вірила, що щось таки важливе, там записано.
В протилежному кутку були інструменти, молотки, цвяхи і лом… Сніжана швидко його взяла і навіть не думаючи про те, що могла залишити на ньому свої відбитки; чи що тут хтось є; чи хтось може повернутися і побачити що хтось порпався в ящиках; з скрипом відкрила кришку… А там… Якесь золотаво-прозоре каміння, надрібно побите. Що це, чи нащо воно їм, Сніжана не знала. І щоб показати батькові хоч щось, окрім запису, захотіла сфотографувати знахідку, але замість хорошого фото, отримала зкривлене зображення. Мабуть фотик під час удару пошкодився, про що Колеснюк ще довго жалітиме.
Розуміючи, що фото не буде, вона просто взяла кілька камінців і поклала в шапку, бо кишеней не було. Могла звичайно і в декольте сховати, але всі ми розуміємо, чому ні…
Потім Сніжана поклала на місце лом, якось закрила кришку, і вже збиралася йти, як раптом зрозуміла, що не вийде. Усі двері були зачинені, а вона сама, та щей без звязку…
Та потім журналістка згадала, що вона на першому поверсі, і дошки на вікна, прибивав якийсь криворукий майстер. Тому вибити дві дошки, а потім просто поставити їх більш-менш добре, щоб не впали, не було важко…
Ну і після цього Колеснюк кинулася з усіх ніг у відділок, усвідомлюючи, що бігати в кросівках, куди краще ніж в каблуках.
В самому відділку на неї вже не дивилися як на витончену леді, радше як на божевільну, що бажає бачити старшого лейтенанта. А і справді, перед тим як забігати в місце, де є повно сонних людей, лякаючи їх, було б не зайвим помити обличчя і зачесати волосся. А то виглядала вона зараз, як баба Яга.
Що вже казати коли навіть сам Толя, не впізнав власної дочки, спочатку. Молодша Колеснюк носилися по Кабінету мов ошпарена і шукала зарядне, поки лейтенант марно намагався її заспокоїти:
— Що на тебе найшло? Невже через свої книги зовсім з глузду з'їхала?
— Ні, – заперечила донька, намаючись ввімкнути свій старенький телефон – просто маю робити ще і чужу роботу, лейтенант!
Останнє слово вона проказала з неймовірною зверхністю, поки Анатолій не міг нічого второпати.
— Вчора, – продовжила Сніжана і зняла шапку – я вирішила зайнятись тим, що просила тебе. Думала знайду наркотики, але…
Дрібне каміння дзвінко прокотилося по столу.
— Це теж незаконно? – перепитала дівчина, поки батько здивовано дивився на них – Інакше для чого така конспірація і така старанна підготовка?
— Це ж… Чистісінький бурштин! – радісно вигукнув батько
— І? – невторопала дівчина
Та батько її не слухав, в його очах знову спалахнув вогник азарту, який вже давно так яскраво не горів, і він вибіг до персоналу з грубим вигуком:
— Ну, що занудні ледарі, готові працювати!!!
**********************************************************