8

**********************************************************

    З кожним днем – нові дилеми. Якщо вона чекатиме, поки розвідка батька знайде все необхідне, її, можливо, найважливішу статтю, передадуть комусь іншому, якщо вона набере широкого розголосу. І зараз важливо "взяти бика за роги", і працювати на випередження примх Єлени. Тому не варто зволікати. Але, якщо її здогадки правдиві, вона буде сама, то наразить себе на небезпеку. Звичайно, можна випросити батька про супровід, якогось гарного, накачаного оперативника, про якого вона вже давно мріє, але в такому разі вона як мінімум не буде бачити все на власні очі, бо Толя не пустить свою дочку, та і всі лаври дістануться копу, а не їй. А стаття це лише половина успіху, треба показати Єлені, наскільки самовіддана Сніжана може бути. І звісно, краще батькові нічого не знати, навіщо турбувати його, і так хворе, серце. 

   Тому як тільки вона зайшла в квартиру, серіал знову відклався на далеку полицю, і вона почала готуватись. Одяглась тепліше і в щось дуже непримітне: свій спортивний костюм, і чорну шапку в якій сховала волосся. З боку вона виглядала як досить грізний чоловік, особливо коли ще згорбилася перед зеркалом, репетируючи рухи… 

   План був непоганим, взяти фотоапарат, зачаїтися біля будови і чекати. На що саме, навіть вона не знала, навіть коли вже була на місці. Тут було тихо і досить холодно, Сніжана стояла впритул до стіни сусіднього дому і вдивлялася в темні вікна, ніби хотіла знайти голку в сіні, зі своїм зором, та щей без окулярів… Пройшла година… Дві… Три… А як результат – ні шороху… 

   Кілька разів Колеснюк ловила себе на думці, чи не пора їй підійти ближче, чи краще піти додому. І навіть коли вона розуміла, що добром це не закінчиться, зробила кілька кроків уперед. У відповідь не було ні пострілів, ні крику, і з кожним кроком впевненості лише було більше. Допоки вона вже не вперлася в стіну і не почула гучний удар, ніби хтось розбив пляшку. В ту мить вона була біля вікна, і від страху пригнулась під підвіконня, боляче забивши лоба. Зі злості Сніжана промимрила якусь лайку собі під ніс і почала прислухатися, але окрім нерозбірливого шуму, що очевидно був від двох людей, нічого не почула. 

   Коли вони різко замовкли, Колеснюк перелякалась, що її помітили, але як тільки тихий тупіт почав віддалятися, Сніжана знову почала просуватися в бік дверей… І як же її дістала ця гнітюча тиша! Якби хоч був шум, то вона б уже давно пішла, а інакше ні, цікавість і бажання викрити злочинців більше і сильніше за страх. 

   Прийнамні було, поки вона не зайшла в середину. В цьому вузькому коридорі було ще темніше ніж на вулиці. В цій темряві вона могла спокійно зіштовхнутись з кимось, чи випадково доторкнутись до плісняви. Ні з переду, ні ззаду не було навіть промінчика світла, але Сніжана точно чула чиїсь розмови. 

   Майже навпомацки вона дійшла до перехрестя. Шум розмов наближався ближче, хтось йшов прямо на неї… Забувши про конспірацію і непомітність, Колеснюк судорожно намагалась намацати і відкрити дверні ручки, поки кроки пришвидшувалися. Журналістка рвучко відчинила якісь двері і на неї одразу вилилося світло. 

   Здавалося, що це єдина кімната де є лампочка, і… купа народу… Тут було близько 10 людей, що відвели погляди на авто, що заїждало з гаражних дверей. І це напевно був єдиний раз, коли Колеснюк раділа, що стільки хлопців її не помітило. 

   Треба було кудись дітися, і швидко, бо якщо не ці тюхтії її побачать, то ті що зараз зайдуть — точно. В око впала велика залізна бочка, що була в кутку, та ще і світло до неї не діставало. Сніжана в неї заскочила і голосно вдарила камерою, відлуння від бочки прокотилося по гаражу, але ніхто цього не помітив. Усі подумали, що це хлопці, що тількино зайшли. 

   Щож… Тепер план Колеснюк почав тріщати по швах: жодного кадру вона не могла зробити, бо для цього доведеться висунутись з бочки, а це би її видало і спостерігати теж не було змоги, а ще, не варто забувати, що вона була в пастці, яку сама собі влаштувала… 

   Не можна сказати, що Сніжана себе погано почувала в замкнутому просторі, але чи то через страх, чи через холод, їй було досить некомфортно. Грубі чоловічі голоси почали щось бурно обговорювати. Хтось підколював товаришів, хтось намагався всіх заспокоїти і "... Поставитися до справи серйозно… ", але в розмовах вігурували ящики, та і самі вони щось тягали. Тому вона ввімкнула диктофон, щоб нічого не пропустити, навіть якщо Сніжана і знає, що слідство наврядче розглядатиме такі докази. Та їй уже було байдуже – головне, не з порожніми руками. 

   Безсонні ночі почали даватись в знаки, було вже близько третьої ночі, а компанія і не думала розходитися. Зараз важливо щоб не задзвонив, чи висунувся телефон, і сама журналістка не вирубилась. Їй було страшно навіть подумати, що буде з нею, якщо її знайдуть… Але шум ставав тихішим і потроху віддалився, сморід сигарет вже не докучав і добре би було, якби Колеснюк зараз не захропіла… 

**********************************************************