6

*******************************************************

   Опів на першу ночі, а Колеснюк, замість того щоб спати, сидить на кухні подруги і вислуховує її нарікання. Сонливість намагається взяти своє, але наша журналістка, добре тримається. Нічка обіцяє бути до-о-овгою. Якщо судити по рожевому пальто, на якому дві великі мокрі плями від сліз, то в Нікітюк було що розказати.

   Розмова ніяк не клеїлася. Через стрес, Люба не могла підібрати правильних слів. Слухати і надалі нерозбірливе схлипування, в Сніжани не було сил. Тому журналістка встала і пішла в гостьову, поки подруга ковтала сльози. Там, на високому, і вже не модному, дубовому серванті, були пляшки з дорогою випивкою. Справа була ось в чому – взяти дорогий коньяк, чи краще червоне вино?..

   Не довго думаючи, Колеснюк принесла на кухню обидві пляшки. Поставила на стіл два келихи і почала відкорковувати напої. 

— Це що? – ніби заспокоїлася Люба

— Це? – спитала Сніжана і тикнула на коньяк – Наш друг, Жан… Жан-Жак… з 95-го року… А ось це – Сніжана постукала нігтем – червоне напівсолодке…

   Колеснюк вправно відкрила вино і розлила його в келихи. Цокнула, і випила все залпом. 

— Пий! – наче наказувала Сніжана – і розказуй… Будьмо!

   Щож… Думаю немає сенсу описувати п'ян… Ой… Тобто, "культурне проведення часу, за дегустацією алкогольних напоїв". Звичайно, якщо ви розумієте про що мова. І "дегустували" вони так усю ніч. Спочатку Любушку воротило від самого запаху пійла, але під натиском Сніжани, і після 10-ти келихів, вона змінила свою думку. "Потекло бухло по трубах!" - кричала Люба танцюючи на столі, десь о другій ночі. Якщо коротко, то дівчата відірвалися на повну: і сміялися, і плакали, і студентські роки згадували, і пісні гурту "Воровайки" слухали, і від сварливих сусідів лайку чули, а потім з ним пропустили кілька чарок… А лягли лише під ранок… 

   З першим проміння сонця – жахливий головний біль, але про нього пізніше.

   Під час "дегустації" дівчата розмовляти про життя. Тут і вияснилась причина сліз: Любушку кинув Олег. Її одвічний бойфренд. І це було дивно. За переказом Люби це відбулося спонтанно і на рівному місці. Що було дуже не в стилі Олега, такий хороший хлопець, а тут чуєш що він накричав на Любу і взагалі, весь тиждень дивно поводився. Сніжана, звичайно, підтримала, подругу банальним: "Ну, він козел!", "Він тебе недостойний!", " Ще прибіжить, а як ні, то іншого знайдеш! ", і так далі. Але Сніжана була настільки завалена своїми проблемами, що її мало хвилювали любовні інтриги когось, окрім неї. Тож, замість того, щоб нити про своє життя, чула чуже. Тож як і про інцидент, про вечір Нікітюк не знала… 

   Що ж до ранку, то Колеснюк здавалося, що голова зараз вибухне від болю, і навіщо вона стільки випила, навіть для неї загадка. Вона лише захотіла заглушити душевний біль, втопивши серце у вині. Але натомість боліло не лише серце, а й голова…

   Починати ранок з роботи, після похмілля, погана прикмета. Це знає кожен. Але не Колеснюк, що зустріла ранок під столом в Любиній квартирі і з жахливим головним болем. Добре, що Сніжана з Любою досить таки довго дружать, і кожна знає квартиру іншої, як свою сумочку. Тому першим ділом, після того як підвестися, Сніжана без проблем знайшла ліки і почала наводити марафет.

   Ходила вона тихо, я б навіть сказав – безшумно. Та якщо чесно, могла і шуміти. Бо Люба була настільки п'яна, що спала без задніх ніг. Журналістка швидко нафарбувалася, написала записку і відтягла подругу до ліжка. І от коли вже хотіла виходити, швидко схаменулася і принесла до спальні тазик, холодної води і пачки ліків від головного болю, і болю в животі. Лише після цього Сніжана з чистою совістю покинула апартаменти подруги…

   Нарешті біль почав стихати. І гудіння,  змінилося шумом міста. Якщо чесно, різниця не дуже відчутна…

   Близько десятої Колеснюк уже була біля дверей в редакцію. Але її рух перервав телефонний дзвінок. Вона потягнулася в кишеню, але на дисплеї був лише невідомий їй номер. Журналістка невпевнено підняла трубку і з іншого кінця почувся грубий, але привітний голос:

— Алло!.. Це Сніжана?

— Так… – невпевнено відповіла Колеснюк – Якщо ви про "справи", то я вже давно відійшла… 

— Заспокойтеся… – попрохав чоловік – Я, Ігор Скрипаленко, головний травматолог Хустської лікарні. Вчора вночі на швидку зателефонував сторож зі школи. Він став свідком жахливого інциденту, а саме, перед його носом впав з даху якийсь Василь Лаврін Віталійович. В нього чисельні синці і травми, а ще, закрита черепно-мозкова травма.

— Він хоч живий? – спитала Сніжана

— Поки що так, – відповів лікар. – Але зараз, рано говорити про його стан. Він надто нестабільний. У потерпілого телефон без блокування, тож я шукав його рідних в телефонній книзі. Ваш номер на швидкому наборі, і записані ви як – "Сніжиночка", тож смію думати, що… Звісно, ми не мали права цього робити, але іншої рідні в нього нема. 

— Ясно, – перебила Сніжана, – я вже в дорозі!..

   Дівчина поклала слухавку і швидко побігла в лікарню, поки директорка, з вікна, "проводила" її пронизливим поглядом.

*******************************************************

   З перегаром, пробиваючися крізь черги з хворих, Сніжана спокійно йшла в 25 палату. Їй не було діла до Василя, тому навіщо поспішати? Він їй хоч і ніхто, але думка про те, що він може померти через неї, віяла лихом.  

   Звичайно, тричі вона ледь не загубилася і п'ять разів питала де Лаврін і куди йти, але все-таки знайшла те, що шукала. Вже біганина, а день навіть не почався. Біля входу в палату, був чоловік 40-45 років. Він був в білому халаті і тримав руки у кишенях. На вигляд він був дуже привітним, що було дивно, враховуючи його професію. 

— Ви Ігор Скрипаленко? – спитала Сніжана

— О! Ви вже тут? – наче зрадів лікар. – Проходьте за мною…

   Травматолог відчинив двері і провів Сніжану в білосніжну палату. В кінці кімнати було біле ліжко, на якому непорушно лежав Василь. Чесно кажучи, з останньої зустрічі він лише погіршав на вигляд. Тепер він блідіший ніж зазвичай, і схожий на недобинтовану мумію. Голова в бинтах, а права рука в гіпсі. З лівої руки стирчала трубка, що була частиною крапельниці, яка в свою чергу була апаратом життєзабезпечення.