РОЗДІЛ 8

Наступного ранку Ната прокинулася знову невиспана, проте в доброму гуморі. Після короткої молитви вона увімкнула мучний канал і хитаючи стегнами пішла у ванну. Не зіпсувало настрій навіть те, що її улюблена сукенка ледве застебнулася.

В обідній перерив дівчина відпросилася у начальника, якого як завжди не було на робочому місці і побігла в корпорацію «ЛюксСмак», яка належала сім’ям Волошиних-Висоцьких. Вона займалися виготовленням соків та газованих напоїв. Однак зараз новий генеральний директор, який тільки освоював посаду відкривав новий напрямок – томатні пасти соуси та інші помідорні вироби. Тому вся компанія стояла на вухах працюючи на проектом, особливо рекламний відділ, що очолювала Анжеліка.

Захопивши дві кави і глазуровані пончики, що сама пекла, Ната забігла в кабінет подруги.

-        Що сталося? – Ліка округлила очі.

Її перша реакція була страх. Адже Кропивницька приходила сюди в крайньому випадку, аби зайвий раз не стикатися з Максом.

-        Нічого. – дівчина стисла плечима посміхаючись. – Просто принесла тобі поїсти.

-        Ти в час пік пхалася через цент міста аби принести мені каву? – та підозріло прищурилася.

-        Так. – Ната сіла навпроти неї у м’яке крісло. – Тобто ні. Я хочу ходити з тобою на фітнес. Можеш мене також записати?

-        Окей. – протягнула Волошина міряючи подругу поглядом. Щось у ній змінилося. Якась надто радісна і схвильована. – А чому ти раптом вирішила зайнятися спортом.

-        У одяг не влізаю. А на новий грошей немає. – спокійно відповіла дівчина.

-        А може річ у новому привабливому начальнику? – підморгнула Ліка.

-        Нажаль він дивиться на мене лише як надоїдливу подружку нареченої свого друга. І непоганого фахівця.

-        Ага. Ну то добре.

Те, що подруга щось недоговорює Ліка чудово розуміла. Але витягати з неї інформацію лещатами не збиралася. Зрештою, захоче – розкаже.

-        Я сьогодні зателефоную тренерці і спробую впихнути тебе в групу. Тричі на тиждень після роботи.

-        Дякую.

Дівчина підхопилася, поцілувала подругу і побігла до виходу.

-        Нат! – зупинила її Ліка у же в дверях. – Дай мені свій телефон я видалю тебе із сайту знайомств, ти вчора просила.

-        Емммм… - Кропивницька переступила з ноги на ногу. – Поки що не треба.

-        Я так і знала! Я знала! – радісно вигукнула Висоцька. – Ну все, без подробиць я тебе не відпущу. І так, хто він звідки, чим займається?

-        Я не знаю. Мені відомо тільки, що він місцевий і йому 29 років. Ми просто переписуємося на нейтральні теми, без будь-яких натяків на побачення чи тому подібне. І мені від цього спокійно та весело.

-        Натусь… – Ліка завжди була прагматичному реалісткою і історія подруги їй не сподобалася. – Будь обережна. Щоб це не був якийсь одружений безробітний невдаха, який піднімає свою самооцінку за рахунок тебе. Не хочу щоб тобі розбили серце.

-        Він начебто щось говорив про бізнес… та й… побачимо.  В будь-якому випадку, фітнес мені потрібен.

-        Ну добре. – Ліка піднялася і обняла подругу. – Ти тільки надто не захоплюйся.

-        Не хвилюйся.

Дівчата знову попрощалися і Ната забравши свою каву, якої ще не встигла відпити, помчала до ліфта. Слова Ліки насторожили дівчину, адже зв’язуватися з одруженим їй не хотілося. Навіть у віртуальному світі. Найбільш огидними для неї були чоловіки, котрі зраджували. Це не по Божому, не по-людськи і навіть не по-скотськи. Тому витягнувши телефон вона швидко набрала повідомлення.

ЛІЛЕЯ «Ти одружений?»

АВІАТОР «А чому тебе це хвилює?»

Відповідь прийшла уже через хвилину і вона серйозно задумалася над тим чи не безробітній він. Навряд чи б працюючий чоловік, тим паче бізнесмен так швидко відповідав.

ЛІЛЕЯ «Тому що…

Дверцята ліфту відчинилася і не піднімаючи голови дівчина зробила крок та відразу врізалася у широкі чоловічі груди. Стаканчик із кавою відразу сплющився між їх тілами обливаючи костюм від Армані та світлу в’язану сукенку.

-        Що за…?

Над головою пролунав голос Висоцького і дівчина вмить відскочила міцно зажмуривши очі. Тільки не це!

-        Ти?! Знову ти! – загарчав він і струснув телефон, що тримав у руках. – Навіщо тобі ці величезні  страшні окуляри, якщо ти все одно не бачиш куди преш!

Від його крику їй хотілося стати маленькою непомітною комашкою і залізти кудись у щілину.

-        Вибачте… - пробурмотіла не сміючи підняти очей. – Я не навмисне.

-        А мені дається, що ти навмисне приперлася сюди аби зірвати важливу зустріч!

Він нависав над нею величезною кам’яною брилою, котра в будь-яку мить могла розчавити. І вже здається нікуди не спішив. Ната з радістю втекла б та нажаль ліфт уже зачинився. І їй доведеться вислухати всі приниження до кінця. Зрештою, він правий, це вона нескоординована і не дивилася куди йшла.

-        Ти чого кричиш? – прибігла Анжеліка.

-        Чого я кричу? – він обернув свій гнів на наречену. – Подивися на цю красу! – тикнув пальцем на пляму. – Через десять хвилин зустріч із Стародубом. Що накажеш робити? Фікусом при творитися?!

-        Ну Макс… - промовила дівчина лагідним тоном і погладила його по плечі. – Ну вона ж не навмисне.

Ліка подивилася на поблідлу і налякану подругу.

-        Через дорогу є чудовий чоловічий бутік. Я зараз побіжу і куплю новий костюм. Ну а твій Стародуб напевне затримається, там такі затори.

-        Добре, що вона завжди вчасно! – він кинув злий погляд на Нату. – Я сам піду у магазин.

Він натиснув кнопку ліфта і двері практично відразу відчинилися. От що означає, щастить людині в житті.

-        Ти їдеш чи ні? – знову гаркнув нетерпеливо дивлячись на Кропивницьку.

-        Ні, вона не іде! – в тому ж тоні відповіла Ліка. – Може ти не помітив, але вона також постраждала, так що перестань гавкати!