РОЗДІЛ 5

Від грубого голосу за спиною у неї з рук випала тартлетка з червоною рибою. Вечір переставав бути нудним.

-        Бачу ти вже оправилася від нічної пригоди.

Ната заледве проковтнула шматок не дожованого сиру. Максим озирнувся і побачивши свою наречену, яка прямувала до них, нахилився і прошипів на вухо.

-        Про те, що сталося, Ліці ні слова. Затямила?

-        А якщо розповім, то що? – тихо промямлила Ната злегка повернувши голову.

-        Хочеш зруйнувати щастя подруги? Будь ласка. Мене вона пробачить, а от тебе... а по друге – наживеш в моєму обличчі ворога.

Дівчина зрештою повернулася, аби сказати йому, що він мерзотник і вона не стане мовчати, тільки… в цю мить Макс злегка штовхнув офіціанта, що проходив поз і той не втримавши рівновагу висипав на дівчину тарілки з устрицями у винному соусі.

Огидні слизькі молюски були скрізь: і на голові, і на обличчі і навіть під платтям. Ошелешений офіціант почав вибачатися не знаючи що робити, адже публіка почала озиратися на цікаве шоу.

-        Що сталося? – підбігла Анжеліка.

-        Твоя нескоординована подружка налетіла на офіціанта. – відразу відповів Висоцький не маючи в блакитних очах навіть натяку на жаль. Тільки бажання показати свою силу. І те, що при бажанні він зітре її в порошок.

-        Це правда? – перепитала його наречена.

Ната врешті підняла повний сліз і ненависті погляд на Максима. Секунда і світло в будинку погасло. Натомість прямо над ними загорілися яскраві прожектори.

-        Дорогі діти. – В’ячеслав Олегович Висоцький стояв на імпровізованій сцені біля музикантів. Над ним увімкнулася мультимедійна дошка, де була світлина наречених у дитинстві. – Підійдіть сюди, у нас є для вас подарунок.

Розгублена Анжеліка повернулася до подруги, однак та пробираючись крізь гостей прямувала до туалету. Вона було кинулася за нею та Максим схопив її за руку.

-        Не зараз. – тихо промовив.

-        Все гаразд, іди. Я за нею прослідкую. – швидко промовив молодий хлопець і пішов за Натою.

Він стояв неподалік і бачив все, що відбувалося.

Іван Козанкевич був найкращим другом Висоцького. Вони разом ходили в елітну школу, а потім здобували вищу освіту в Лондоні. Тільки, коли шість років тому  повернулися додому Максим перейняв бізнес батька, а Іван взявся за власний. З Натою вони також знайомі дуже давно, проте спілкувалися вкрай рідко. І те, просто перекидалися привітаннями. Козанкевич на противагу другові, був доволі спокійним, не виносив шумних юрбищ та строгих ділових костюмів.

Хлопець обережно повернув дверну ручку ванни, але вони не відчинилися.

-        Впусти мене будь ласка. – легко постукав.

-        Далі по коридорі є чоловіча убиральня.

-        Там також зайнято. Ната, це Іван. Мені дуже треба, а ми начебто не чужі, обернемося один до одного спиною, і зробимо, кому що потрібно. А потім нікому не розкажемо. – його тон бадьорив та веселив.

Дівчина посміхнулася, але продовжувала мовчати.

-        Я… я пролив на себе вино, треба почистити. – зробив ще одну спробу, помітивши біля дверей однієї з кімнат келих з червоним вином.  Не роздумуючи вилив на білосніжний світшот.

Ще хвилина і замок клацнув. Дівчина здивовано подивилася на нього, адже знала, що він взагалі не вживає алкоголь.

-        Один раз хотів скуштувати і то не вийшло. Напевно Ангел-Охоронець так дав знати, що не варто й починати. – добродушно посміхнувся стаючи поруч з дівчиною, котра відтирала пляму на сукні. Обличчя і волосся вже встигла умити.

Він узяв рідке мило і взявся наносити на кофту.

-        Не допоможе. – зітхнула дівчина. – Є плями, які вивести практично неможливо. Намучишся відмивати, наплачешся, а потім все одно викинеш. Краще відразу… щоб не рубати коту хвіст по сантиметру.

Він заплющив очі і оперся на умивальник.

-        А якщо є надія на хімчистку…

-        Є… тільки таким як було, воно уже не стане. І запах не той… і на дотик.

Кілька хвилин вони обидва мовчали думаючи ніяк не про одяг. Зрештою хлопець піднявся і забрав з плеча дівчини ще одного молюска.

-        Моя Слов’яна колись говорила, що маски з отаких слизняків корисні для омолодження шкіри.

-        Равлики.

-        Що?

-        Равлики омолоджують шкіру. – Ната присіла на край ванни. – А ці молюски огидні і вонючі.

-        Що сталося між вами з Максом? Чому він так зробив?

-        Ти бачив…

Очі дівчини знову відвологли. Іван лише кивнув і сів на холодний кахель навпроти.

-        Я вчора бачила його у клубі з дівчатами…

Далі йому все стало зрозуміло без зайвих пояснень. Свого друга він знав, як ніхто інший.

-        Знаєш… Макс чудовий друг. Щедрий. Завжди готовий допомогти і прийти на виручку у будь-який час. Тільки він не однолюб. І я не можу собі уявити його достойним сім’янином. Тому… може таки буде краще, якщо ти їй про все розкажеш.?

Ната захитала головою опускаючи погляд.

-        Вона і так все знає. І приймає його таким… а я… лише посію ворожнечу.

-        То ти через це така подавлена? – він заглядав у сумне обличчя.

-        Ні. Не тільки.

Вона глибоко вдихнула і схлип вирвався з горла.

-        Поділишся? – хлопець простягнув хустинку.

Ната хмикнула і якось дивно на нього подивилася.

-        Якщо скласти докупи всі наші розмови за роки знайомства, то сьогоднішня все одно буде довшою.

-        Ну, колись же треба починати. Давай ділися. Побудемо одне для одного безплатними психологами.

-        Я невдаха. – одним словом описала все.

-        Ох… ти впевнена, що знаєш, що це таке? Ну слухай… кілька тижнів тому я застукав свою наречену у ліжку свого заступника, якому абсолютно довіряв. Дав йому у пику, а він написав на мене заяву, за що мене закрили в поліції на три доби. Він за той час виніс всю мою касу і загубився десь в Європі. Аааа, ще забув. Я це приховую від своєї матері, бо в неї погано з серцем і вона марить внуками. Ну як?