РОЗДІЛ 2

Ні в чому людському в цьому житті не можна бути впевненою. Хіба що в невідворотності смерті. І в тому, що як тільки ляжеш у гарячу ванну, одразу хтось подзвонить у двері.

Спроба проігнорувати непроханого гостя виявилася провальною і під уже третє протяжне пищання домофону Ната таки завилася у велике полотенце та пішла до дверей. Натиснувши кнопку картинка на екрані змусила безмовно застогнати.  По той бік стояла невисока жіночка з коротким кучерявим шиньйоном на голові кольору гнилої вишні. 

-        Тобі не говорили, що не гоже юній панянці зустрічати гостей в такому вигляді. – скрипучий голос підстаркуватої жінки, що активно молодилася дістав Нату швидше, ніж відчинилися двері.

Ну не такій уже і юній. – подумала про себе дівчина. Вона з радістю проміняла б цей статус на більш солідний «Пані». А вголос промовила.

-        Ви не гостя. Ви орендатор.

Уже другий місяць вона не могла заплатити за квартиру. Постійно з’являлися непередбачені обставини, що забирали останні заощадження. А цей місяць взагалі зарплатню затримували. І навіть книги по досягненню успіху на кшталт «Багатий тато, бідний тато», що покривалися шаром пилу, не давали їй кредити.

-        Данислава Феоф…

-        Феофанівна.

-        Данислава Феофанівна. – за два роки вона так і не змогла правильно запам’ятати. – Я вам обов’язково все виплачу, тільки дайте мені ще кілька днів. Як буде зарплатня…

-        Маєш час до понеділка, інакше віддам новим людям, які оплачуватимуть все вчасно.

Жінка зазирнула в обидва боки чи бува десь не ховається казанова, адже сороміцьких безчинств у її квартирі не буде, і пішла. А дівчина полегшено видихнула прислоняючись до холодної стіни. Де їй взяти за вихідні таку суму, не приходило жодної ідеї. До Ліки йти соромно та і без того безліч разів її виручала і позичала «на вічне віддавання». Хоч на панель іди. Хоча… дівчина повернулася до дзеркала на весь ріст. Там їй також багато не заплатять.

Якщо Ната в цьому житті була прив’язана до чогось матеріального, то це її квартира. Невелика затишна студія на двадцять п’ятому поверсі. З якої був вихід на дах. Там дівчина планувала розбити фруктовий сад. Оренда звісно забирала більше половини зарплатні, але воно було того варте.

Повернення у остиглу ванну вже не давало бажаного результату. Мізки напружено розглядали можливі і неможливі варіанти заробітку, тому тіло не могло розслабитися.

Наче останній зойк розбитої свинки-копілки на екрані мигали посиланні «гроші взайми», «швидкий кредит» і «безвідсоткові позики.». тільки, як людина з вищою економічною освітою, вона розуміла, що його доведеться віддавати в екстремальні терміни. До того решту рахунків не розтануть у повітрі… особливо ті ненажерливі комунальні послуги.

Дівчина мало не впустила не дешевий гаджет у холодну без піни воду, коли той завібрував показуючи усміхнене обличчя Ліки. Шмигнувши носом вона спробувала зробити свій голос якомога безтурботнішим. От тільки нав’язливі турботи нікуди не ділися, а осіли ще глибше у грудній клітці. І в пустому гаманці.

-        Рижуль, мої предки в неділю влаштовують прийом. Щось на кшталт балу на честь наших з Максом заручин. Хочуть перед бізнес-партнерами шикнути. Ти запрошена

-        Ліка... – занила дівчина виходячи з ванни. Все одно спокою їй тут не бачити. Може хто наврочив? – Ну ти знаєш, як я не люблю подібні заходи.

-        Знаю. Але відсиджуватися у своїй берлозі жуючи пончики я тобі не дозволю. Тим паче там буде багато молодих…

-        І не дуже.

-        Ну нехай і так. Молодих і не дуже представників начебто сильної половини людства. Може з кимось познайомишся.

-        Мимо каси. Ще аргументи?

Ната відкрила холодильник у якому навіть не увімкнулося світло. А й правда, навіщо? Якщо там пусто наче в сільську магазині в лихі дев’яності. Лише залишки майонезу і стара запліснявіла ковбаса, від якої навіть у кота вуса відпадали.

-        Ти ж не залишиш мене саму серед тих шакалів. – жалісливо протягнула Анджеліка.

-        Маніпулювати тим, що я тебе люблю не чесно. Тим паче там буде Максим.

Тишина, що утворилася на тому боці невидимого провода насторожила дівчину. І навіть смаження ковбаси відійшло на другий план.

-        Ліка… ви що знову посварилися?

-        Ні… просто він постійно зайнятий. Робота, друзі, тусовки. Дівчата, як силіконовий калейдоскоп. Я все це вибачаю, спираючись лише на те, що між нами немає справжньої тілесної близькості. І сподіваюся, після весілля це зміниться.

У слухавці прозвучали ледь чутні схлипи. Ната важко зітхнула, співчуваючи подрузі. У тої здається було все: турботливі батьки, безлімітна кредитна карта, улюблена робота і хлопець, що наче зійшов з обкладинки глянцю. При чому фінансового. Тільки от щастя все одно не було. Тому що Ліці, як власне і Наті, не дали найголовнішого – любові. Тому дівчата намагалися хоч якось компенсувати це – допомагаючи і підтримуючи одна одну.

-        Максим тебе любить. Просто не вміє це виявляти, ти ж знаєш чоловіків. А на нього ще й стільки навалилося… він переймає пост генерального директора, а знаєш, яка це відповідальність перед вашими батьками. Скоро все утрясеться, через кілька років, а може і швидше у вас народяться діти, і він проводитиме більше часу з сім’єю,. Усвідомить, яка ви для нього цінність і навіть не дивитиметься у бік інших дівчат.

Чи вірила дівчина у те, що говорила? Ні. Від одного імені Висоцького її нервово стрясало. Бабій і самозакоханий егоїст. Але Ліка його любила і подрузі не хотілося розбивати їй серце. Та й схоже він також її любив, якщо наважився навіть одружитися.

-        Чому ти його завжди захищаєш? Він же над тобою знущається? – щиро дивувалася дівчина, забувши про сердечні справи.

-        Я не його захищаю, а тебе. Будь моя воля, я б його на пушку посадила і вистрілила б кудись у незвідані племена Африки. Хай там ними покерує. Просто не хочу, щоб тобі було боляче.