РОЗДІЛ 1

-        Наточко, ну не плач. – заспокоювала Анжеліка подругу.  – Ну подумаєш, валентинку не подарували. – Мій Максим, взагалі, забув про День Валентина. Якби я не нагадала, то і без букета залишилася б.

-        Ага... – схлипувала. – Але ти он, заміж виходиш. – кивнула на білосніжне плаття з довгим шлейфом. – А в нас на роботі всім подарували. Всім, розумієш?! Навіть Зінаїді Петрівні, прибиральниці, незважаючи на те, що їй майже сімдесят. І особисте життя в неї куди цікавіше, ніж моє.

Дівчину затоплювала жалість і відчуття несправедливості. А весільний салон, у який вона прийшла з подругою, лише роз’ятрив болючу рану. Їй двадцять п’ять, а в особистому житті суцільна біла пляма. Єдиний хлопець, у якого вона була закохана і з яким могло б вийти щось справжнє, три роки тому поїхав в Америку. А потім загубився серед вогнів Нью-Йорка.

-            Подивися на мене. – продовжувала схлипувати виливаючи душу. – Я не красотка, чоловіків приваблювати не вмію. Так і помру старою дівою. Ні, жирною старою дівою.

До всіх нещасть добавилося ще одне. Сьогодні зранку вона не змогла застібнути змійку на платі, яке купила для весілля подруги. Любов до шоколаду, яким дівчина заїдала стрес робив свою справу відкладаючись складками на животі і вушками на стегнах.

-            Не помреш... – задумливо протягнула Ліка. Подруга здивовано подивилася на неї.  – В сенсі не старою дівою. У мене є ідея… дай мені свій телефон.

Дівчина покопирсалася в сумочці і з відчуттям легкого остраху протягнула. Її подруга завжди була імпульсивним генератором шалених ідей. Були миті, коли їх забирали навіть з відділку поліції.  Не дарма цьогоріч очолила рекламний відділ на фірмі батька.

-            Вибачте, наша швея, нажаль, застрягла в заторі. Якщо Ви не можете більше чекати, то ми б могли перенести примірку на будь-який зручний час. – до них підійшла молода дівчина в уніформі салону.

-            Ми почекаємо. – відразу випалила Ліка. – Тим паче, нам є чим зайнятися. – вона хитро подивилася на запухлу від сліз подругу. – Принесіть нам ще кави.

-            І тортик. – тихо добавила Ната. Вона не розуміла, що задумала ця дівчина, тому починала хвилюватися.

-            І тортик. – зітхнула наречена

Серце Нати застило, коли вона побачила, як Ліка вводить у пошуку два слова «сайт знайомств».  Перейшовши по першому ж посиланні, дівчина відразу  взялася заповнювати анкету.

-            Навіть не думай. – схопила подругу за руку. – На цьому сайті сидять одні невдахи і збоченці. А як хтось з рідних чи знайомих  побачить?  То ж такий сором!

Та насправді вона боялася не маніяків і розголосу. А реального побачення, яке, як і всі інші, закінчиться сльозами розчарування і переглядом серіалів під морозиво.

-            Не ховай меч у піхву передчасно. – відповіла подруга прикусивши кінчик язика. – Ми ще повоюємо. – вона ввела майже всі дані, залишалося тільки ім’я та фото. – На збоченця легше наткнутися у клубі, ніж тут. На сайті  хоча б можна з ним поговорити, перед тим, як він тебе затягне у темний підвал. А щодо впізнавання… ми тебе замаскуємо. Фото поставимо те, де ти стоїш спиною… я його зараз так відфотошоплю, що мама не впізнає. А ім’я… виберемо щось ніжне. Наприклад якусь квітку. Як тобі ЛІЛІЯ?

-            Ага. БОЛОТНА. А краще ЗВІРОБІЙ. Кажуть відганяє нечисту силу.

Хмикнула дівчина розуміючи, що свій телефон не поверне, поки подруга не завершить задумане.

-            Бачу до когось повернулося почуття гумору. Чудово.  А зараз… оціни мої старання.

Вона нарешті повернула гаджет і Ната відразу пробігла прищуреним поглядом, сьогодні забула окуляри, по екрані. ЛІЛЕЯ…  треба ж… добре, що хоча б не якась Сесіль чи Дженіфер, - пронеслося в її голові. 25 років. місто… «Шукаю того, хто зможе торкнутися до серця». Все. Ні ріст, ні вага, ні освіта, робота і ще тисячу параметрів не вказано. А фото… там дівчина стояла біля Синевиру в блакитній довгій сукні, яку розвівав вітер і притримувала рукою непослушні вогненні локони.  Подруга зняла її здалеку, причому зі спини, тому впізнати було нереально. А після фільтрів фотошопу світлина стала в темно-зелених тонах, наче кадр з кінофільму.

-  Це все звісно дуже гарно. Тільки ми випустили одну деталь. Що буде, якщо мене і запросять на побачення і…

-  І що?

-  І він побачить мене з обличчя.  – вона проковтнула клубок у горлі.

-  А що не так з твоїм обличчям. Тим паче, розумний чоловік, якому сподобається з тобою спілкуватися навряд чи зважатиме на зовнішність. Та й я тебе не змушую з першим ліпшим іти на побачення. Просто пофліртуй, розслабся, відволічися. Вважай, що це такий собі тренінг.

Їх розмову перервала швея, що розпашіла і захекана вбігла у примірочну кімнату. Анжеліка Волошина, дочка відомого бізнемена, який кажуть цьогоріч балатуватиметься у депутати, була надто важливою клієнткою. Тому майже кілометр простій жінці довелося бігти. Інакше б звільнили.

Наталя сиділа і спостерігала за тим, як подруга метушиться не в силі вирішити з фатою чи без. Дівчина була дуже рада за Анжеліку, адже та найближча їй людина. Від матері вона переїхала відразу, щойно знайшла роботу. Їм було важко порозумітися, адже дочка не відповідала тим стандартам, під які підганяла мати. Батька і взагалі не знала. Ліка єдина, хто ще зі школи підтримувала її і булла поруч у важкі хвилини. Зичила грошей на вічне віддавання, тягнула з собою на побачення і вислуховувала всі нарікання на долю. Навіть різний соціальний статус не заважав їх дружбі.

Раптом смартфон озвався коротким піканням  і дівчина опустила голову гадаючи, що напевнее знову колеги цікавляться, коли буде зарплатня. А звідки вона, простий бугалтер, може знати коли зарплатня, якщо дані з відділів ще не поступили. Однак приємне здивування поповзл по шкірі, коли побачила, що сповіщення прийшло із сайту знайомств.

Одинокий Вовк Привіт крихітко. Сумуєш? Можу скрасити вечір. Пришли свої фоточки. Погарячіше.