4 частина

Мілана закінчила свою історію, коли зовсім стемніло, міняючи імена на інші. Вона уважно дивилася на Ярослава, їй було цікаво як він відреагує. Тільки він нічого не казав і вони продовжували сидіти мовчки.

– Що думаєш? – перебила Мілана тишу.

– Мені шкода тієї дівчинки, – промовив Ярослав, – але вона не повинна була так чинити.

– Не повинна була ставати русалкою?

– Ні, не повинна була губити хлопця. Звичайно, він повівся дуже погано, але він не заслужив смерті.

– Ти так кажеш, бо вчинив точнісінько, як він.

– Тобто?

– Як там поживає Бажена? – з насмішкою запитала Мілана.

Ці слова, так як вона це сказала, злякали Ярослава, він швидко піднявся і, не відводячи погляду, почав задкувати. Мілана теж уважно дивилася на нього, але не бачила того страху, який хотіла зловити. Ярослав пішов додому, а Мілана не довго залишалася сама, біля неї швидко з’явилася Купава.

– Ти навіть мені не розповідала цю історію, – невдоволено промовила мавка.

– А йому розповіла і це не твоє діло, чому я так вчинила, – розізлилася Мілана.

Можливо Купава ще хотіла щось сказати, але не встигла, бо Мілана швидко зникла біля свого озера. Купава стояла і дивилася в темноту, коли їй в голову прийшла одна ідея.

Ярослав повільно дійшов до села, в голові все змішалося, реальність і фантазія вже не були паралельними прямими, вони стали одним цілим. Він навіть не помітив як дійшов до хати Таміри, а вона ніби чекала на нього. Ярослав підняв голову і подивився на жінку.

– Я хочу вас спитати дещо, – втомлено вимовив він.

Таміра нічого не відповіла, вона дивилася на Ярослава і чекала питання.

– Ви… – Ярослав запнувся. – Як там Бажена?

– Згадав нарешті про неї, – промовила Таміра, – вона хвора.

– Як хвора?

– Я сказала, що вона застудилася, але це не так. Вона захворіла через тебе, смуток заполонив її серце і душу, ти сильно образив її.

– Вона була права я, як він… – прошепотів Ярослав.

– Що ти сказав?

– Ви відьма?

Таміра випрямилася, Ярослав задав правильно питання.

– Так, – гордо відповіла вона.

Ярослав ствердно махнув головою і направився додому. Таміра глянула йому у слід.

– Більше нічого не хочеш запитати? – гукнула вона.

– Ні, – не повертаючись, відповів Ярослав.

Пройшло декілька днів, Ярослав більше не ходив в ліс і не шукав зустрічі з Міланою, але до Бажени він також не ходив. Мілана всі ці дні сиділа в лісі і не хотіла нікого бачити, з нею щось відбувалося, але вона не могла зрозуміти, що саме. Останньої неділі літа Ярослав сидів в саду і дивився в пустоту, біля тину з’явилася Таміра, він подивився на неї, але нічого не хотів казати. Юнак піднявся, пройшов повз Таміри і направився в ліс, а коли прийшов, то почав гукати Мілану.

– Давно тебе не було, – посміхнулася русалка.

– Я хочу одружитися з тобою, – серйозно сказав Ярослав.

– А ти впевнений?

– Так, не дивлячись ні на що.

– Тобто?

– Ти згодна?

– Що значить, не дивлячись ні на що?

Мілана почала важко дихати, вона не могла зрозуміти, що відбувається. Ярослав зробив декілька кроків до неї, та вона зупинила його жестом.

– Йди звідси, – промовила вона.

– Поки не відповіси, я не піду, – сказав Ярослав.

– Так, – захекано відповіла Мілана, – йди звідси.

– Я виправлю все, – промовив Ярослав і пішов геть.

Мілана дивилася йому в слід, серце просто вискакувало з грудей, вона не могла зрозуміти, що він мав на увазі, але в її серці поселилася надія, надія на щось хороше.

Наступного дня Ярослав попрощався з мамою і вирушив у місто, в нього була важлива мета – знайти відповіді. Ярослав відправився шукати знаючих людей, але ніхто йому не зміг нічого підказати, бо з таким вони не стикалися. Пройшло декілька днів пошуків, коли до Ярослава підійшов якийсь дідусь і присів біля нього.

– Чув, синку, ти шукаєш людей, які знають про русалок? – запитав він.

– Так, а вам щось відомо?

– Не мені, але я знаю чоловіка, який може тобі підказати.

– Я з відьмаками не хочу мати справу.

– Він не відьмак, а звичайна людина. Живе на краю міста у старій хаті, сходи до нього, – дідусь піднявся і пішов собі далі.

Ярослав задумався, але виходу в нього не було, тому він зібрався з думками і пішов шукати того чоловіка. Поки юнак йшов, він почав сумніватися чи він знайде стару хатину. Коли він вийшов за місто, то побачив хату, значить вона таки існувала. Ярослав підійшов до дверей і постукав, ніхто не відчиняв. Ярослав сів під дверима і почав чекати, він вирішив, що якщо до вечора ніхто не прийде, тоді він повернеться додому. Пройшло декілька годин і до хати підійшов молодий, але сивий чоловік.