2 частина

Ярослав прокинувся від проміння, яке падало прямо на нього. Він покрутився і почав ховатися під подушку, та раптом зрозумів, що сонце вже високо. Юнак швидко підхопився, біля нього стояла мама і посміхалася.

– Чого ти не розбудила мене? – тривожно запитав він.

– Ти вчора прийшов пізно, – відповіла жінка, – чи це вже рано було?

– Вибач… і треба було мене холодною водою облити.

– Хотіла, щоб ти відпочив, бо тобі прийдеться мені дещо пояснити.

– Що пояснити?

– Як, наприклад, почалася вчорашня бійка.

– Вже донесли? Вибач, мамо, я не повинен був так себе поводити, але в мене була причина.

– Тобі пощастило, що Голова села і, заодно батько, хлопця, з яким ти вчора посперечався, розумний чоловік. Він все вирішив, коли його дружина прибігла виганяти нас.

– Пробач, – Ярослав хотів крізь землю провалитися.

– Розкажи мені про причину бійки.

– В перший день тут, я зустрів дівчину, вона дочка коваля і її звати Бажена. Вона мені дуже сподобалася, ми мали зустрітися на святі, але Деян почав насміхатися з неї, от я і не витримав.

– Ти знаєш, що не всім подобається наша присутність тут, тому поки не привертай до себе увагу і не спілкуйся з цією дівчиною.

– Я одружуся з нею.

– Її батько буде просто щасливим.

– Я переконаю його, – Ярослав обняв маму, – і все буде в нас добре. Ти просто не бачила її, вона дуже красива, а в її сірі очі я хочу дивитися вічно.

На мить Ярослав задумався, в Бажени карі очі. Він не міг зрозуміти, чому так сказав.

– Що з тобою, синку? – витягнула Лада його з роздумів.

– Все добре, – відповів Ярослав, – я принесу води.

Він швидко зібрався і пішов до річки, все ще не розуміючи, що з ним сталося.  По дорозі до нього віталися знайомі хлопці і дівчата, та він навіть не чув, так глибоко задумався. Ярослава помітила Бажена і швидко підбігла до нього.

– Добрий ранок, – сказала вона йому і смикнула за рукав.

– А це ти, – повільно відповів він.

– З тобою все нормально, ти ніби уві сні?

– Так, я йду по воду.

– Хочеш я піду з тобою?

– Ні, – різко відповів Ярослав.

Бажена так і залишилася стояти, тільки дивлячись юнакові у слід. Вона навіть трохи злякалася від такої зміни настрою. Ще вчора Ярослав посміхався і був таким турботливим, а сьогодні це була зовсім чужа людина.

Ярослав прийшов до річки, він сів біля води і довго дивився на своє відображення. Йому самому здалося, що ніби хтось чужий на нього дивиться, а не він сам. Коли в голові трохи посвітлішало, то тільки одна думка в нього поселилася, що це якась мара. Тільки він про це подумав, йому захотілося роздивитися навкруги. Ярослав підняв голову, на тому березі сиділа білява дівчина і спокійно дивилася на нього. Саме цю дівчину він якусь мить бачив минулого вечора. Ярослав гукнув до неї, але вона не відповіла, тоді він вирішив перейти на ту сторону. На його здивування дівчина нікуди не втекла, він підійшов ближче, у неї були сірі очі.

– Он чого я про сірі очі розговорився, – посміхнувся він до дівчини.

– А мав би про карі розмову вести, – відповіла незнайомка.

– Як ти знаєш? – здивувався Ярослав.

– Я багато чого знаю, – посміхнулася дівчина.

– Ти вчора була на святі, я бачив тебе.

– Не довго ти на мене дивився, побіг до іншої.

– Не міг залишити її в біді.

– А мені б ти допоміг?

– Тільки поклич.

– А якщо покличе вона?

– До тебе я прийду першої.

Дівчина посміхнулася і направилася в сторону лісу.

– Куди ти? – гукнув Ярослав. – Я навіть не знаю як тебе звати.

– Яка різниця, тебе кличе інша, біжи до неї.

Ярослав навіть не зрозумів, куди поділася ця незвичайомка. Він стояв на березі і дивився на ліс. Через деякий час він прийшов до тями і побіг додому.

– Довго ж ти ходив по воду, – сказала тривожно Лада.

– Я зустрів дівчину, яку вчора бачив.

– Бажену?

– Ні, – відповів Ярослав, – я не знаю її. Вона просто…

– Ти збирався одружуватися на Бажені, – посміхнулася Лада.

– Я поспішив, – відповів Ярослав, – я піду працювати.

Ярослав вийшов на вулицю, а Лада залишилася в хаті. Якесь погане відчуття було в неї на серці, але вона ще не розуміла, що воно означає.

Тим часом мавка Купава була сама не своя, бо вона з ранку не бачила Мілану, русалка пішла і не сказала куди. Це вперше вона так вчинила, завжди говорила, а цього разу – ні. Купава почала переживати.