4 розділ

Він відкрив очі і в його погляді ледь читалось здивування. Помовчавши кілька секунд він нарешті сказав:
- Так. - він явно брехав. Він був втомлений і навіть виснажений. Але підозрюю він з того штибу чоловіків які "завжди мають бути сильними і ніякі труднощі не можуть їх здолати". 
- Як скажеш - зітхнувши сказала я піднімаючись з лавки. 
Я ще раз глянула на нього і розвернулась пішовши назад додому. Я йшла між садовими кущами все ще захоплюючись їхньою красою. Але мої думки також наповнювались тривогою. Не надто сильною але відчутною. Хоча це радше була цікавість. Мені було цікаво що сталося і чому він веде себе так. Але я виирішила дати йому спокій. Зрештою ми чужі люди одне для одного і тому він не зобов'язаний мені щось взагалі говорити. І я поважала це бажання. Все ж таки він має право на спокій. Я зайшла в будинок і вирішила прогулятися ним зараз. Так була вже ніч але кого це хвилює? Мене точно ні. Я йшла коридором і відкривши важкі дубові двері потрапила в величезну, буквально ВЕЛИЧЕЗНУ вітальню. Інтер'єр там був такий же як і у всьому будинку: поєднання сучасності і старовинності. Перше що я побачила це великий камін, він не був запалений і я відчула легкий холод. Ліама не було поруч і так як я не знала хто ще тут працює то вирішила запалити камін сама. Я ніколи раніше цього не робила. Тому аби не напартачити я таки полізла в ютуб. Вже через кілька хвилин в каміні горів вогонь і я так і завмерла біля нього. Тепло лилося від каміну і я простягнула руки аби зігрітися. Вогонь притягував до себе і я піддавалась йому. Зрештою я встала і стряхнувши пил з свого одягу я обвела поглядом решту вітальні. Крісло-гойдалка в якому я певно могла б спати згорнувшись калачиком, м'який червоний килим, шафа з книгами і статуетками, картини і розкішний диван. Боже та я могла б тут жити. В сенсі тільки в вітальні, більшого я не хотіла. Хоча певно раз я тепер його дружина то я і власниця цього всього чи не так?  Я ще не до кінця до цього звикла. Але нічого, це лише мій перший день. Я намагалася зосередитись на буденності бо думки про зраду батьків і не коханого чоловіка могли б звести мене з розуму. А я явно цього не хотіла. Взагалі. Тому я, оглянувши всю кімнату, взяла в руки книгу яку знайшла там ("Портрет Доріана Грея" бо я до біса обожнюю цю книгу і Оскара Вайлда) і сівши в крісло качалку почала її читати повільно погойдуючись. Тріск дерева в каміні діяв на мене заспокійливо а плед на моїх колінах створював почуття невимовного затишку. Вперше за ці дні я почувалася спокійно, наче всі мої тривоги відступили на задній план.
Я читала так ще якийсь час коли почула як вхідні двері відчинились і кроки з коридору відлунювали наближаючись. Я моментально напружилась і вдивляючись в двері що вели до вітальні чекала того хто повинен був зайти. Кроки були повільні і виважені і мені стало страшно. Секунди здавалися вічністю і мій погляд був прикутий до дверей. Нарешті вони відчинились і на порозі стояв Алекс. Я повільно і з полегшенням видихнула відкинувшись назад в кріслі. Він стояв там якийсь час перш ніж сказати спокійно:
- не забудь загасити камін коли будеш йти спати. якщо виникнуть проблеми я буду в своїй спальні яка знаходиться за 2 дверей від твоєї. 
Я мовчки кивнула і продовжила читати. Я відчувала як він дивиться на мене і мені було не по собі. На щастя це тривало лише кілька секунд і згодом він закрив двері і його кроки віддалялись в напрямку спалень. Я читала не довго бо почала відчувати втому. Тому ще через півгодини я таки закрила книгу і загасивши камін (знову з ютубом звісно ж) пішла в свою спально. Я помітила тонку смужку світла через 2 дверей від моєї спальні і зрозуміла що він ще не спить. Я знизала плечима і пішла до себе. Переодягнувшись в піжаму я вирішила що розкладу валізу потім і лягла спати.