Цикл «До Хелі»

(До подруги)

***

Муза мого безтурботного дитинства, стільки років вже минуло, а твоє тепло ні на мить не згасає над колискою моїх пурпурових мрій, вартуючи її навіть у найбезнадійніші часи.

Маленька чарівниця моїх лондонських днів, прекрасна, мов сон, вони (люди) все ніяк не припинять торочити, що наївність така ж дурна і безглузда, як пустельні міражі. Але, о Боги, що все ж таки вони знають про міражі?..

Наївність – крила людини й не інакше. Святий дар, що захищає, немов чарівна мантія, навіть від найнеминучіших лих життя. І, о чарівна, яке блаженство споглядати твій лагідний погляд, вщент переповнений світлими надіями і вірою в безхмарне майбутнє.   

Залишайся такою.

Ти – серце, відкрите для інших, живильне джерело, що зцілює тих, хто збивається зі шляху, благородна Ліліт, котра одвічно шукає істину в темряві піднебесних душ…

Я бачу тебе, і я знаю тебе такою, якою день не дозволяє тобі бути. І я люблю тебе безсумнівно більше, ніж ти можеш собі уявити. Скажи мені, чи це не щастя? Хіба не цим людина жива?

Люблю, твоя А.

(Серпень 2019 р.)

***

Моє кохання, вчора цілу ніч безперервно споглядала тебе уві снах❤ Хіба я можу тебе забути? Як я можу про тебе забути в такі часи?

Цей місяць захопив мене з головою, і я зненавиділа час: його так мало припадає на маленьку людську душу. Я нічого не встигаю. Здається, я невтомно женуся за чимось незримим і, по суті, неважливим, і варто мені лише торкнутися його ковзкого єства, як старий день одразу ж обривається, а новий ранок приносить із собою нові гонитви. Втомилася.

Дописала книгу, проте досі не можу збутися чіпких рук Деуса, Діани і казкової Ліліт (герої книги). Цей любовний трикутник настільки вп'явся в мою свідомість, що, здається, я божеволію. Мені стало складніше спілкуватися з людьми, мама називає це «втечею в безпечність». Я з нею не сперечаюся, але, як завжди, не зношу її докорів. Видається, тут ніхто не вірить ні в мене, ні в мої сили... Що ще мені залишається робити, як не бігти?..

Тепер я маю бути вдвічі сильнішою, стоячи на зламі двох епох свого життя: мені нарешті доведеться перейти від дурних філософувáнь до радикальних дій, і я боюся. Я боюся, що мене не зрозуміють, не підтримають, відкинуть, або, що гірше, назвуть нездарою, і всі мої багаторічні праці підуть нанівець (про книгу). Але ж ти і вони – єдине, що змушує мене рухатися далі.

Іспити захаращують мою голову якимось непотрібом, я дивлюся на них зі своїх рожевих хмар і не розумію, в чому їх сенс. Усі ці числа, закономірності, цикли – уділ нещасної земної людини. Все життя рухається по колу, навіщо це ще й вивчати (про історію України)?..

Я сумую і лину до тебе думками. Тримайся, скоро бо завітаю до тебе з «Наполеоном» (торт) та профітролями. А поки що посилаю тобі шматочок свого щастя і вітаю із завершенням школи, сподіваюся, попереду на нас чекає велике життя:). Плекаю надію зустрітися з тобою. Дзвони мені, я повинна хоча б іноді вириватися з павучих лабет цієї рутини, інакше вона поглине мене, буцім маленьку мушку.

Подумки поруч, твоя А.

(Липень 2020 р.)