Вступ

Чи варто вкотре наголошувати на тому, що кожен митець за природою своєю – натура романтична, тонка? Адже він дотикається до одного з найтендітніших проявів світу – мистецтва. 

Але що все ж таки лежить в основі творчості будь-якого митця?.. Вроджені здібності, талант? Чи може здатність у всьому бачити прекрасне? Чи май його надихають такі ж люди, як і він сам? О, ні. Справжній митець – це той, хто здатен, перш за все, відчувати і нести свої почуття у світ, до інших людей. Митець резонує з навколишнім середовищем, він пропускає крізь себе кожну його найменшу особливість, деталь, дрібничку... Але найбільше вражає митецьку душу… кохання. Так, саме кохання здатне подарувати митцю найпалкішу радість і найприкріший смуток, тільки кохання може змусити його звернути увагу на щось величніше і могутніше, аніж мистецтво, а потім зазнати найбільшого розчарування від невиправданих очікувань. 

Усі митці – наївні романтики, для них закохатися – нема чого робити, а от щоб покохати їх, треба мати неабияку мужність. Саме це, зазвичай, і стає на заваді митецькому коханню, бо полюбити митця – означає полюбити цілий новий світ, вигаданий світ, нереальний... Не кожному це до снаги.

У Валентинів день усі згадують переважно про тих, кого люблять, а я згадаю про тих, хто любив (чи любить) мене. Більшість з цих листів ніколи не бачила своїх адресатів. На жаль. Мої листи – то мої щоденники: в них усі мої поривання, перемоги, невдачі, враження… а найголовніше – мої почуття. Тож з деякою осторогою, але водночас із надзвичайною довірою запрошую вас, любі читачі, до свого внутрішнього світу.