В ритмі прощання
1.3. Ангельське серце
Це з кришталю ангельське серце
Отруїли до самих руїн,
Не лишивши нічого святого,
Жбурляючи нижче колін.
І ці наївні дитячі очі
Обливалися кров'ю-слізьми...
Вуха чули: «Віддай все іншим!»,
Серце казало: «Залиш собі».
Це маля стільки раз обманули,
Заманили, забрали у полон...
Що, хапаючись за життя нитки,
Воно нищило себе до руїн.
Щире, світле і добре малятко
З посмішкою, мов перший сніг,
Закривалося в себе в кімнаті,
Намагаючись втекти від усіх.
Це дівча не спало до світанку,
А вдень молилось - залишитись в сні,
Щоб загоїти бодай одну ранку
І дати спокій своїй душі.
Вона до темряви грала на ганку
І клялася додому не йти...
Усі старання пішли насмарку -
Їй би тих вогників знов досягти.
Але вона, не вимикаючи лампу,
Все продовжує вірші шкребти...
Немов для неї винайшли папір,
Щоб не темніла на сірому тлі.
Вона змучить себе і не встане,
Буде палати, аж чайник вскипів...
Ти зроби зеленого чаю без цукру,
Не лишаючи слідів від руїн
#719 в Різне
#77 в Поезія
#400 в Фантастика
#57 в Антиутопія
Відредаговано: 24.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
