В ритмі прощання
1.1. Відколи відцурався від своєї?
Відколи відцурався від своєї?
Як швидко вона стала набридати?
Чи довго ще тікатимеш від себе,
Гадаючи - не встигнуть покарати?
Як жалюгідно ти назвав іншу своєю!
Як різко стали ненависні очі -
Темно-карі, що тебе так чарували:
Спочатку з розуму, а потім - в шепіт ночі.
Вона так гірко плаче, знову хоче,
Щоб ти не йшов від неї, щоб зостався.
Але ти йдеш, лишивши очі доньці,
Що так тебе весь час вірно чекала.
А вона плаче, кричить: «Де тато? Тато!»
А тату добре, тато ж - бідолага,
Ковтає прянощі, бо то його відрада.
Безсовістно бумашки зносить до хати,
Ховаючи «надійно» по карманам.
Б'є дитину - щоб на горшок уже сідала,
Бо на памперси совість грошей не дала.
«Допомогти?» - Та годі, в мене справи!
У донечки ком в горлі - то отрава.
Де ти був? А мама не казала...
Вона тоді нарешті хоч поспала.
Відколи відцурався від своєї?
Як різко стали ненависні очі...
Як жалюгідно ти назвав іншу своєю,
Лишивши карі очі своїй доньці.
Ти вкотре віддаєшься зовсім іншій,
Поки своя усе до тла не знищить.
#719 в Різне
#77 в Поезія
#400 в Фантастика
#57 в Антиутопія
Відредаговано: 24.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
