Розділ 31

Від промови Стаса ледь не задихаюсь, тремтячими руками беру файл у його руках та читаю, що там написано. Це дійсно було правдою — Софійка насправді дитина Стаса.

В душі накопичується гнів і образа.

– Коли я дізнався, що вона з тобою, спочатку хотів усе розповісти, однак вона сказала, що не готова розлучатися з тобою. Про це також знав і твій батько, але чомусь він мовчав.

Від цього в мені закипає гнів і несправедливість. Через них обох я страждав.

– Ну, я влаштую їм.

Я одразу беру машину та їду до офісу батька. Вриваюся в його кабінет, вибиваю двері ногою. Батько одразу напружився, як не дивно, з ним була і Юля.

– Що це за хамство? Як ти смієш вриватися до мого кабінету?! – гарчить він.

– Дімо, коханий, що сталося?

Я злісно дивлюся на неї та підвищую тон:– Замовкни, стерво. Я знаю усю правду.

В її очах вирував страх. Я показую їй результати ДНК-аналізу.

– Стас сьогодні мені усе розповів. Насправді Софійка — його дитина.

– Це брехня, коханий! Стас навмисно підробив це ДНК! – намагається виправдатись вона.

– Я тобі не коханий! Ти весь цей час зраджувала мені, виправдовувалась, наче пішла до подруг. Яка ти нікчемна потвора!

– Як ти смієш так говорити зі своєю дружиною?! – раптово заступається батько. 

– А ти краще помовч. Вона більше мені не дружина. Я розлучуся з цією сволотою і повернуся до Віки. А ти живи як хочеш.

Вмить Юля починає плакати і падає на коліна. – Дімо, ні! Будь ласка, не залишай мене, пробач мені! – кричить вона. – Треба було раніше думати. Я ніколи не кохав тебе, лише жалів. Піднімаю погляд на батька, який просто мовчить.

– Ти мені говорив, що так любиш Юлю, то може, ти й одружишся на ній? А що? Два бізнесмени, які так люблять всіх обманювати, — так коштують одне одного. Стримую свої сльози та з гуркітом виходжу на вулицю, сідаю на лавку. Весь цей час мене жорстоко обманювали. Мій батько взагалі ніколи не любив мене. Розумію, що Віку тепер ніколи не поверну — вона щаслива із моїм братом, а я просто ідіот, який зламав їй життя.

Від цього усвідомлення плачу ще більше. – Дімо! – кличе мене знайомий ніжний голос.

Я підіймаю очі й бачу безнадійну Віку. В її очах був такий же сум, що й у моїх. За цей час я так скучив за нею, що на радощах підбігаю до неї та обіймаю, занурюю ніс у її пахуче волосся, відчуваючи спокій. – Віко, я кохаю тебе.

Наші погляди зустрілись, побачивши її смарагдові очі, не хотілося нічого. Ми сіли на лавку, тримаючись за руки.

– Що сталося, Дімо? – питає вона, тримаючи мою долоню.

– Віко, я не знаю, як це пояснити. Юля народила дитину, але сказала, що вона від мене. Проте виявилось, що Софійка — дитина Стаса. Тепер і тебе не повернути, тому що ти з Кирилом. А я просто дурень. Пробач мені за мою дурість… Це все мій батько.

Вона починає плакати, посміхаючись. – Ми з Кирилом більше не разом.

Від несподіванки я підіймаю на неї погляд.-Тобто? Чому?

– Так. Вийшло, що він сам зрозумів, що я не кохаю його, і назавжди поїхав до Італії, побажавши нам з тобою щастя. Йому було важко стримувати свої емоції, однак він спокійно прийняв те, що я не кохаю його. Я пробачаю тебе, Дімо. І я також ще дуже сильно люблю тебе.

Миттєво я пригорнув Віку до себе та поцілував її в уста. Вона відповіла тим самим. У цей момент я нарешті відчув щастя поряд з коханою дівчиною, поряд з якою дихати стає легко, а проблеми відходять на другий план. Я знаю, що поводив себе як повний дурень, але тільки тому, що безмежно кохаю мою Віку.

Ну ось і підійшла до кінця історія Діми та Віки, мої любі читачі. Епілог я напишу вже ввечері, а завтра — або навіть сьогодні пізніше — розпочну роботу над своєю третьою книгою. Вона буде цікавою та інтригуючою.

Дякую всім, хто прочитав цю книгу до кінця. Так, вона вийшла не зовсім ідеальною, але я вклала в неї свою душу. 

Щиро дякую кожному, хто був поруч і читав.

Ваша Софія Еллер.