Розділ 30

Вмить моє серце зупинилося, я не хотів цієї дитини. Юля відсторонюється і посміхається, ніби не помічає, що я не радий.

— Ну, у нас буде маленька малютка, а ще лікар сказав, що, можливо, це буде дівчинка. Я така щаслива.

Я видавлюю з себе посмішку, цілуючи її в лоб. Проте душа не на місці. — Ти маєш змиритися з такою долею, Дімо, вам з Вікою ніколи не бути разом, — говорить мій внутрішній голос. Я не хочу мати дітей з Юлею, НЕ ХОЧУ.

— Я теж дуже щасливий, — хрипко видавлюю з себе цю кляту брехню, щоб вона зайвий раз не хвилювалась. У мене буде дитина від тієї, яку я не люблю, і дитина, яку я зовсім не хочу. Однак на даний момент треба зробити абсолютно все, щоб Юля була щасливою жінкою поруч зі мною. — Мій батько вже знає про вагітність? — запитав я, торкнувшись її живота.

— Так, я повідомила йому. Він дуже радий за нас. — Вона тримає мою долоню.

Хоч як би я не хотів, але змусив себе поцілувати її руку. Відтепер я повинен просто заглушити свої почуття до Віки та назавжди залишити її в минулому, так, я завжди її любитиму, однак мої почуття нічого не змінять.

— Кохана, їдь додому, мені треба поговорити з батьком про цю радісну новину. Бережи себе.

Я провів її до машини, а сам вирішив поговорити з батьком. Сиджу у його кабінеті, він дивиться на годинник, який стояв на його робочому столі.

— Я дуже радий за вас із Юлею, ця дитинка тільки зміцнить ваші стосунки, — говорить він, кинувши погляд на мене розгубленого. 

— Мені просто цікаво, чому вона спершу повідомила про свою вагітність тобі, батьку, а не мені? Я думав, жінки роблять навпаки. 

— Ну, ми з Юлею добре знайомі, вона ніколи нічого від мене не приховує, ось і вирішила, що першим про її вагітність дізнаюсь я, — відповів він.

Я тяжко видихнув із носа пар.

— Але ж ти знаєш, що я не зможу полюбити цю дитину.

— Припини! — гаркнув він, і його очі зустріли мої. — Тобі вже давно потрібно усвідомити, що Віку ти повинен відпустити. Юля носить під серцем твою дитину, ти повинен дякувати їй за це, а не карати.

Сум малюється на моєму обличчі. Це він винен у всьому, що сталося. Однак говорити це йому — даремно. Виходжу з його кабінету. Жити з коханою жінкою мені і не пощастить, я зламаний.

Минуло 9 місяців.

Животик Юлі з кожним місяцем ріс все більше й більше, і ось ще трішки — і вона народить мені дочку. За ці місяці ми купили в нашу квартиру найкраще ліжко для дитини, найкращий одяг і т. д. За цей час я взагалі не бачив Віку, думав, що наша історія вже закінчена. Я дійсно почав жити далі, відпустивши її, однак не перестаючи любити. Юля так гарно готувалася до появи нашої крихітки, уявляла, як уперше побачить її маленькі рученята, як я буду тримати її на своїх міцних руках. Вона була такою щасливою. Я завжди був поруч з нею, дарував багато уваги, любові, хоч більше не кохав, однак поводився зовсім інакше. І ось вона лежить поруч зі мною на дивані, одягнена в гарне плаття, яке так пасує до її вагітного животика.

— Ще зовсім трішки — і ми зустрінемось, моя квіточка, — мило спілкується Юля з малюком.

Я посміхаюсь. Звичайно, під час її вагітності я майже весь час був на роботі, однак повертався як можна скоріше, щоб Юля не хвилювалась. Не можу повірити, що скоро ми станемо сім'єю.

Дні минали швидко, і ось прийшов час пологів. Я підтримував Юлю як міг, вона дуже хвилювалася. Сиджу в коридорі лікарні, хвилюючись: а як пройдуть пологи? Як почувається Юля? На жаль, батько не приїхав у цей день до лікарні, але обіцяв, що привітає нас із народженням дитини. 

І ось нарешті з палати виходить медсестра, посміхаючись.

— Вітаю вас, Дімо, у вас народилась здорова дівчинка.

Від радості ледь не плачу та швидко заходжу до палати. Юля стомлена, тримає нашу дочку на руках та посміхається мені.

— Наша Софійка. — Юля простягає її до моїх рук.

Я миттєво беру Софійку на руки, вона виглядає такою маленькою, такою невинною. Дивлюся в її маленькі блакитні очі, розуміючи, що вона — повністю копія Юлі. Цілую донечку в щічку, відчуваючи її приємний запах. В цей момент я дійсно став батьком, і я обіцяю любити Софійку так, як ще в житті нікого ніколи не любив.

Через декілька годин Юлю виписують, і ми втрьох повертаємось додому. Обережно перевдягаю донечку та вкладаю її спати. Мій погляд впав на Юлю, вона посміхається. 

— Я кохаю тебе.

Я підходжу до неї, цілуючи в лоб.

— Дякую тобі за донечку, Юлю.

Ми обіймаємось. З цього моменту моє життя почнеться зовсім по-іншому.

Минуло п'ять днів.

Я з Софійкою був удома, поки Юля поїхала кудись по своїх справах. Тримаю донечку на руках — аж раптом у мої двері хтось подзвонив. Я здивувався, тому що нікого не очікував. Підходжу до дверей та дивлюся в глазок. Мої очі стали по п’ять копійок. Стас, той самий колишній Юлі, дзвонив до нашої квартири.

Що йому потрібно? Я відчинив двері.

— Стас? Що ти тут робиш? — питаю я. Він оглядає мене з ніг до голови. У його руці був файлик, у якому явно було щось важливе.

— Привіт, я прийшов поговорити з тобою та дещо розповісти. Це важливо.

Я впустив його усередину, та він попрямував до кімнати, де була Софійка.

— Ось ти де, моя маленька. Я так сумував за тобою. — Стас бере її на руки. Я напружуюсь.

— Що ти робиш? Це моя дитина, відпусти її.

Однак він не реагує на мої слова.

— Я прийшов, щоб розказати тобі деякий секрет, який Юля чомусь ховала від тебе всі ці місяці.

У моїй голові одразу відчувалася пульсація, стало не по собі.

— Про що ти говориш, Стас?

Він дивиться на Софійку, а потім переводить погляд на мене.

— Я говорю тобі про те, що насправді…Він затримав свою репліку, не відводячи з моїх очей свій погляд. В повітрі повисла напруга.

— Юля весь цей час зраджувала тобі зі мною, і Софійка насправді моя дитина. — Він простягнув мені папір, який тримав у руках. — Це результати ДНК-аналізу. Думаю, прочитавши його, ти все сам зрозумієш.