Розділ 29

Віка

Страх пробігається по тілу, з самого дитинства я боялась блискавки. Сиджу на стільчику, скована страхом. Діма схвильовано повертається до мене, в його погляді був такий же страх, але він маскував його. — Що там сталося? — тремтячими губами питаю я. Стає холодно, по тілу пробіглися мурашки. — Віко, блискавка вдарила в дерево, та воно впало й придавило двері.

В мить серце гучно закалатало, дихання пришвидшилось, я ледве не заплакала. — І що робити, Дімо? Зв'язку немає, ніхто не прийде сюди. Він підходить до мене та огортає мої холодні плечі, по тілу пробігається приємне тепло, минулі почуття починають повертатися. Діма притуляється до мого лоба.

— Пробач мені, будь ласка, Віко, — шепоче він. — Я не мав тягнути тебе сюди, я хотів розповісти нарешті тобі правду та залишитись з тобою. Я не хочу більше приховувати те, що ще й досі кохаю тебе.

Його щирість пробила в мені сльози, в цю мить він був такий справжній, щирий, а головне — мій. Не можу більше прикидатися, я повністю належу Дімі, навіть після його жахливого вчинку. Я втикаюся йому у груди, сльози йдуть самі по собі, я навіть не можу контролювати їх.

— Ти став для мене таким рідним, Дімо. Я також ще дуже сильно кохаю тебе. Нарешті говорю правду для нього, на душі стало трішки легко. Він міцно обіймає мене, цілуючи в щічку, яка наскрізь просякла слізьми. — Я знав, знав, що ти ще й досі небайдужа до мене.

Ми обіймаємося.

— Це все мій батько. Він сказав покинути тебе, а якщо б я не зробив цього — він би вбив тебе. Пробач мені, Віко. 

З його очей покотилися сльози. Ми разом плачемо. — Я пробачаю тобі, Дімо. Будь ласка, не залишай мене більше. Ми дивимось одне одному в очі, нарешті я дізналась усю правду.

— Як будемо виходити звідси, Дімо? — запитала я. На вулиці вже не було дощу. Він оглядав кімнату, його погляд впав на вікно. — Ми можемо вийти звідси тільки, якщо я розіб’ю вікно. 

Я спочатку вагалася, але це був єдиний вихід. Діма став біля вікна та ногою вмить вибив його, скло впало на землю. Він допоміг мені вийти на вулицю, а після вийшов і сам.

Ми швидко побігли до машини, тримаючись за руки.

— Я завезу тебе додому, — мовив він, заводячи двигун, віддихуючись. Я поглянула на екран телефону — мені багато разів дзвонив Кирило. Тепер, коли я знала усю правду, мені залишалося тільки поставити крапки над «і». Однак ставити їх було ще дуже зарано: батько Діми ще той небезпечний бандит, який тільки і вміє — всім погрожувати та ставити себе вище за всіх.

Діма під’їхав під мій під’їзд, однак біля нього були Кирило та Юля. Хлопець припаркувався та кинув на мене свій погляд.

— Нам пора, — прошепотіла я, та ми вийшли з машини, одразу побачивши невдоволені обличчя Юлі та Кирила.

— Що ти собі дозволяєш, Дімо?! — миттєво кидається на нього Юля, підвищуючи тон. 

— Я місця не знаходжу собі вдома, а ти гуляєш з цією... — вона кинула на мене свій злісний погляд. — Дівкою, у якої, між іншим, є свій чоловік!

Кирило підходить до мене та трішки стискає мою руку. — Ти хоч подумала за мене, Віко? Я хвилювався за тебе, ти повинна бути вдома. Що ти робила разом з моїм братом?

Він дивиться в мої розгублені очі.

— Не чіпай її, це моя помилка, — раптово заступається Діма.

Він кидає на нього злий погляд, відпускаючи мою руку.

— А ти краще помовч. Хто ти взагалі такий? — Кирило повільно наближається до Діми, стискаючи кулаки. — Як ти смієш наближатись до моєї дівчини? Не чіпай її більше, а інакше...— Що? Що ти зробиш? — перебив його Діма. — Теж мені святоша. Спочатку розкажи Віці, як ти сидів у в'язниці через продаж наркотиків.

Від шоку я ледве не падаю. Кирило вибухає та б’є Діму в щелепу. Я одразу підбігаю до нього та зупиняю, сльози знову з'являються на обличчі. — Все, досить, досить! — кричу я крізь сльози.

Юля тримає Діму за руку:— Так, все, поїхали додому!

Стою ошелешена, і так все навалилось, та ще й Кирило влаштував скандал на пустому місці. Я нестерпно зла на нього. Ми заходимо до квартири. Я йду на кухню — не хочу навіть бачити його.

— Може, розкажеш мені, що Дімі було потрібно від тебе? — він бере мене за руку, дивлячись в очі, які були повними злості. Я звільняюся з його хватки та складаю руки докупи.

— Це вже неважливо. А от ти поясниш мені прямо тут і зараз: чому ти торгував наркотиками? І чому я дізнаюся про це від Діми? — гарчу я на нього.

Він ховає погляд:— Це було давно, я більше не займаюсь цим. 

Кирило хоче уникнути цієї розмови, однак я не здаюся.

— Ні, Кирило, ти зараз, в цю хвилину, усе мені поясниш, а інакше я піду від тебе назавжди.

Він стискає щелепу, було видно, що він не хоче цієї розмови. 

— Я робив це, бо мені були потрібні гроші. Одного разу я домовився з деяким чоловіком, що буду допомагати йому торгувати наркотиками, і він буде мені за це платити. Я погодився, однак поліцейські швидко спіймали мене. Я просидів у тюрмі рік, а після — ніколи не займався цим.

В цю мить мені стає огидно від Кирила, він лише прикидався хорошим, а насправді — геть не такий. Я йду до ванни, зачиняючи двері на ключ. Набираю повну ванну води та лежу в гарячій воді майже годину. Тепер я зрозуміла, що все ж кохаю Діму, до Кирила я не маю почуттів. Виходжу із ванни, повертаючись в нашу спальню, та лягаю поруч, не розмовляючи з ним. Кирило повертається до мене та обіймає. З жахом розумію, що я не бажаю більше його обійм.

— Я стомилась, не чіпай мене. — Я відвертаюся від нього.

— Віко, але я так скучив… — він цілує мене в шию, однак я не піддаюсь.

— Кирило, будь ласка, я не хочу зараз цим займатись, — я підвищую тон.

Він супить брови:— Що таке, Віко? Вже я став тобі не потрібний? Невже Діма так отруїв твій розум, що ти вже не хочеш мене? Його запитання викликало ще більше обурення в моїх грудях. Я повертаюся до нього обличчям.

— При чому тут він взагалі? Не пхай Діму в наші з тобою стосунки. 

— Ти не повинна більше бачитись з ним, Віко. Діма руйнує наші з тобою стосунки, а краще, що ми зараз можемо зробити, — це поїхати знову до Італії і жити там.