Розділ 25

З переїздом до квартири Кирила все вийшло чудово, мама була щасливою, що я зійшлась з ним. Збирати речі було нелегко, мама допомагала мені, і буквально за дві години ми все зібрали. Звичайно, мені було нелегко прощатися з рідною квартирою, у якій я провела найкращі роки свого життя, однак у глибині душі розуміла, що пташка рано чи пізно має покинути своє сімейне гніздечко й будувати своє.

Увечері сиджу на дивані, занурена у свої думки про завтрашній день. Кирила не було цілий день, тому збирати речі він не допомагав, але пообіцяв, що після робочого дня принесе щось смачненьке. Через час із коридору почулося відкриття дверей, я вмить пішла на звук. У коридорі стояв Кирило, знімаючи взуття, в його руці був на вигляд смачненький тортик.

— Нарешті ти прийшов, — тягнуся за обіймами до чоловіка. Він вмить підхоплює їх.

— Я сумувала, перевезти речі було нелегко, — тулюся до його шиї.

— Я також сумував, мені дуже шкода, що не зміг допомогти тобі — на роботі був завал, я стомився. Мій погляд впав на тортик у його руці.

— Але ти стримав обіцянку щодо смачненького. Піду ставити чайник. Усміхнена прямую на кухню, підключаючи чайник, поки Кирило перевдягався. Тортик виявився смачний. П'ємо чай та розмовляємо про сьогоднішній день.

— До речі, Віко, поки не забув, у мене новина для тебе, — він зробив ковток чаю та перевів погляд на мене. Я застигла в очікуванні його новини.Я застигла в очікуванні його новини.

— Завтра у жінки мого брата відбудеться виставка її картин, тому сьогодні мій брат повідомив мені про це, і я познайомлю тебе з ними та з моїм вітчимом. Я ще не розповідав їм про тебе.

— Це дуже чудова новина, Кириле! Я залюбки познайомлюсь з твоїм братом і з твоєю сім’єю, — всміхнулась я, уявляючи нашу приємну зустріч. Він кивнув та перекинув погляд на тарілку з тортом.

— Мій брат нещодавно одружився, тому я можу бути впевнений, що він нічим не зацікавить тебе, — пожартував Кирило, хмикнувши.

Наступного дня ми прокинулися об одинадцятій годині. На вулиці світило яскраве сонечко. Поки Кирило приймав душ, я збиралася: надягла свою яскраву білосніжну сукню з довгими рукавами, яка пасувала мені неначе ідеальний чоловік до ідеальної жінки, та зробила гарну зачіску, зібравши волосся в пучок, залишивши два локони для завивки. Під кінець вийшов гарний образ. Кирило теж добре нарядився — елегантний чорний костюм. Наостанок він не міг затягнути галстук, я вирішила допомогти йому. 

— Ідеальний галстук для мого ідеального хлопця, — всміхнулась я, затягуючи коханому зручно його чорний галстук.

Після ми виїхали. Кирило всю дорогу був серйозний, а я в душі була трішки занепокоєна, як пройде знайомство з його сім’єю. Це не давало спокою. Приїхавши на місце, я побачила велику будівлю, яка виглядала як музей. Ми за руку з Кирилом повільно попрямували усередину. Заходимо і бачимо багато гарних, від руки намальованих картин — усі вони виглядають по-особливому гарно.

— Мій брат і його дружина от-от будуть! Вони вже в дорозі, — сказав Кирило, стиснувши мою руку. Моє серце калатало в унісон, я не могла знайти собі місця. Від його слів пройшло хвилин десять. Стою спиною до нього, дивлячись на картини, аж поки не відчула, що хтось зайшов усередину.

— А ось і мій брат! — вигукнув Кирило.

Я спокійно видихнула, повільно повернулася до них, однак замість посмішки застигла на місці. Серце билося так, наче я пробігла кілометр. Пальці спинилися, дихати стало важко, відчуття, як хтось стис мені горло. Переді мною стояв Дмитро. Під руку його тримала якась незнайома мені дівчина — його дружина. А поряд з ними був Ігор Данилович, той самий чоловік, який полюбляє гроші і любить усім керувати. Всі вони поглянули у мій бік. Діма напружився, я й сама була наче не в своїй тарілці від цієї зустрічі. Той, кого я так намагалася забути, знову повернувся у моє життя.

Я повільно підійшла до них.

— Віко, знайомся, це мій брат Діма, — я перекинулася поглядом із ним, він глибоко дихав, неначе йому було некомфортно. — Його дружина Юля і мій вітчим Ігор Данилович, — познайомив мене Кирило вже з знайомими мені людьми, з ким мене пов’язувало багато чого. Особливо з Дімою. 

Юля була привітливою, а Ігор Данилович дивився на мене, неначе бачить уперше. 

— Знайомтесь, це Вікторія, моя дівчина, ми з нею кохаємо одне одного, — вимовив Кирило, поцілувавши мене у щічку.

Дмитро стис руку в кулак, неначе був на щось розгніваний, а я почувалася у глухому кутку. Згодом зібралися й інші люди, їх було доволі багато. Стою поруч із Кирилом, дивлячись на картини. Дмитро час від часу кидає на мене свій погляд, мені стає не по собі. Я мала залишити його в минулому, проте наша несподівана зустріч усе змінила. Поки Кирило з кимось розмовляв, не помічаючи, що я роблю, мене раптом хтось схопив за руку і швидко повів до вбиральні. Я не сумнівалася, що це був Діма. Я хотіла вирватися з його міцної хватки, однак він тримав мене, як тоді, коли ми вперше зустрілись. 

Ми різко заходимо до вбиральні — він зачиняє двері та хижо дивиться на мене. У моїх очах закипає злість.

— Це що за вистава, Дімо?! Як ти посмів затягнути мене сюди?! — гарчу на нього, однак серце шалено стукотить від хвилювання.

— Це ти навмисно зробила так? — питає він із підвищеним тоном, немов звір. — Навмисно спокусила мого брата, щоб знову увірватися в моє життя?

Та як він сміє, покидьок, щось говорити після того, як покинув мене!

— Я тут не винна! Я не знала, що він твій брат! А як би і знала — то все одно б не пішла від Кирила. Він набагато кращий за тебе! А ти йди до своєї дружини і залиш мене в спокої!

Він вибухає та притискає мене до стіни.

— Ти добре дієш на мене, Віко, — дивиться він у мої очі, стискаючи талію. — Кирило торкався тебе? — запитує він, рівномірно дихаючи прямо в моє лице.

— Яка тобі різниця? Він мій хлопець, і я кохаю його! 

— Не кохаєш! Ти його не кохаєш! — впевнено гарчить він.

Я відштовхую його та зі злобою дивлюся.