Розділ 24

Віка

На обличчі Кирила з'явилася щира посмішка. Він пригорнув мене до себе, не зводячи погляд. Відповідаю йому на його обійми. За весь час я нарешті відчула себе щасливою жінкою поряд із сильним, впевненим чоловіком, з яким почувалася в абсолютній безпеці. Хоч мої думки ще поверталися до Діми, однак наші долі не зійшлися, і треба просто прийняти це та залишити його у минулому. Тим паче пробачати йому його жалюгідний вчинок я не збираюся — те, як він кинув мене, не пробачається. Тепер у мене є Кирило, і я щаслива по-справжньому. Ми обіймаємося з ним, він ніжно торкається мого волосся, проводить теплими пальцями по щоці, дивиться на мене, як на найцінніший скарб.— Віко, я хочу бути з тобою все життя. Ти потрібна мені. -Від його тону по тілу пробігаються приємні мурашки, я ховаю погляд, щоб він не побачив, як я соромлюсь від його відкритості. — Я теж хочу бути з тобою, — промовляю те, чого думала, не скажу нікому, окрім Діми. Проте Кирило зовсім інший, і Діма навіть не стоїть поряд із ним.

Раптом хлопець посадив мене на свої коліна, дивлячись на мої вуста. Я одразу зрозуміла, що він бажає відчути їхній смак. Він повільно наближається до них. Я не пручаюсь — його вуста цілують мої. Ми занурюємось у це задоволення вдвох. Кирило обвиває мою талію руками, легко стискаючи. Я огортаю його сильні плечі, не відриваючись від нашого поцілунку. Він подорожує руками по моєму тілу, цілує в шию. Я тану, як лід на сонці, від його пестощів. Хлопець різко зняв із себе футболку, та я легенько нахилила його на ліжко. Так вийшло, що ми переспали. Кирило відхиляється від мене, віддихуючись. Я повністю оголена, лише ковдра прикриває моє тіло. Це був мій перший раз. Він лежить поряд, погладжуючи мою руку.

— Ти була неперевершеною, — Кирило обперся головою об долоню.— Мені вже треба йти, мама буде хвилюватися. -Він підняв брову, наче здивувався. — Ну вже можна вважати, що ти моя дівчина, а я не хочу, щоб ти жила зі своєю мамою. Я припіднялась, тримаючи ковдру біля грудей. — І що ти пропонуєш? — Я пропоную тобі жити зі мною. І щоб ти сьогодні залишилась у мене, а завтра ми зберемо всі твої речі й перевеземо їх до мене. 

Його пропозиція викликала у мене підозри: спочатку зізнання, зараз хоче, щоб я жила з ним... Щось швидко він прийняв таке рішення, навіть нічого не обдумавши. — Чому ти так швидко прийняв це рішення? — сподівалася я почути від нього відповідь. — Віко, чого тягнути? Я кохаю тебе, ти кохаєш мене. Сама подумай — яка інша пара буде жити під різними дахами? -З одного боку, він був правий: не одна пара не живе окремо одне від одного. Але з іншого — він занадто швидко прийняв це рішення. Я думала, що він спочатку все добре обдумає, можливо, хоча б порадиться зі мною. — Ну добре, будемо жити разом. Але мені потрібно влаштуватися на роботу. Я не можу просто так сидіти на твоїй шиї, Кириле. -Він хмикнув, наче я сказала щось несерйозне. — Я зможу й сам тебе забезпечити. Тобі не доведеться працювати — просто будь вдома, а я зроблю усе, що в моїх силах, щоб ти почувалася в комфорті. Ти моя дівчина. 

Він пригортає мене до себе, я огортаю його тепле тіло, розмальоване гарним татуюванням. Через декілька хвилин йому довелося звільнитися від нашого задоволення та прийняти душ. Проводжаю його поглядом, як він виходить із кімнати. Лежу в ліжку і просто кайфую від наших із ним сьогоднішніх близькостей. Посміхаюсь та добре потягуюсь. Тягнуся до свого телефону й дивлюся на годинник — 19:25. Відкладаю його убік, чекаючи, поки Кирило вийде з душу. Близькість із ним вимотала мене, і я встигла добре зголодніти. Через декілька хвилин він повертається до кімнати, протираючи своє вологе волосся рушником. Я уважно спостерігаю за його діями. Він повертається до мене та дещо запитує:— Зголодніла? -Киваю, що так. Він легко всміхнувся, відклавши рушник на стілець.-— Ходімо, нагодую тебе, принцесо. -Посміхаюся та швидко, не вибираючи, беру його футболку й натягую на себе. Підстеляю ліжко та виходжу до нього на кухню. 

Вмощуюсь за столом, Кирило ставить чайник та дістає з холодильника сир і ковбасу, робить смачні бутерброди. Зробивши мені чай, він сів зі мною за стіл. Я повільно смакувала його шедеври. — Звичайно, пробач, що сьогодні ось така вечеря. Завтра можемо замовити щось після того, як я прийду з роботи, — він приклав долоню до своєї шиї, дивлячись, як я з задоволенням їм. — Навіть не вибачайся. Мене і така вечеря влаштовує. Головне, що готувала мені її кохана людина. -П’ю чай, гаряча рідина обпікає моє горло, даючи приємне тепло.

— Ну що, ти згодна завтра переїхати до мене? -Його тон не був примусовим, він не примушував мене переїхати до нього. Проте я відчувала, що для нього просто було важливо, щоб я була поруч із ним. -Я задумалась над його запитанням, але вирішила, що все ж цьому треба дати шанс. — Я все добре обдумала, Кириле, тому прийняла рішення, що так — я згодна переїхати до тебе.