Розділ 15

Вікторія 

Тримаю букет у руках серед усього цього галасу. У Кирила явно є смак — підібрав досить величенькі троянди. Крокую у місце для перерви та ставлю квіти у вазу, а потім повертаюся на робоче місце. День сьогодні видався важким: було багато клієнтів, яких треба було обслуговувати, але за цілий день я впоралася.

Після робочого дня, коли ресторан вже мав закриватися, я наостанок протирала столи. Несподівано до приміщення зайшов Кирило. Я вмить обернулася, коли він сказав моє ім’я. Він виглядав гарно: світло в ресторані падало на нього, даючи добре розгледіти його чорні очі.

— Ну привіт, Вікусю, — ухмильнувся він, наче фліртуючи зі мною, поклавши руки у кишені своїх чорних шортів.

Я здивувалась: з якого це дива він такий енергійний?

— Привіт, а ти чого такий веселий? — протираючи склянку серветкою, запитала я.

— Бо тебе побачив, — коротко відповів він так, що я розгубилась десь у хмарах від його сексуального тону.

— Сподобався мій подарунок?

Я одразу згадала про букет і не змогла стримати посмішки, прикривши лице долонею.

— Так, сподобався, дякую, — сміючись відповіла я.

— Не проти відпочити від тяжкого дня?

Я здивувалась. Це тільки другий день нашого знайомства, а Кирило вже запрошує мене кудись. Однак я дійсно втомилась за цей день, тому дозволила собі розслабитися.

— А чому б і ні? Не проти. Що ти вже задумав? — я відповіла йому з тим самим фліртом, що і він мені. Він підійшов до мене, дивлячись у очі.

— Поїдемо до клубу, потанцюємо, вип’ємо коктейлів і просто гарно проведемо час. Згодна? — він підняв брову. Я задумалась, однак твердо заявила:— Згодна.

Кирило злегка ухмильнувся, а після взяв мене за руку, і ми вийшли на вулицю, де майже не було людей. Добре, що я була вже перевдягнена у свій одяг та готова відчути справжню свободу. Він посадив мене на переднє сидіння, а сам сів на водійське, і ми поїхали кудись у невідомий мені маршрут. У машині грала класна музика. Закривши очі, я уявляла, як танцюю в центрі клубу, де уся увага спрямована лише на мене, а після падаю в обійми Дмитра та пристрасно цілую його, забуваючи про усе на світі. Як не дивно, однак мої думки знову крутяться біля нього— нічого не можу з собою зробити.

— Тобі подобається така музика? — зірвало мої думки запитання Кирила, який, ведучи машину, спостерігав, як я махаю головою, бажаючи танцювати.

— Я вперше її чую, однак у тебе кльовий плейлист.

Він повернувся поглядом на лобове скло. — Мені ніколи не траплялися такі дівчата, як ти, Віко, — додав він, повертаючи машину ліворуч. 

Я побачила у вікні великий клуб. Кирило припаркувався, і ми разом вийшли з машини, хлопнувши дверима одночасно. Біля клубу було багато людей і кльова музика. Я рвонула туди, як ракета, що Кирилу довелося бігти за мною. У середині було ще більше народу, фіолетове світло, диско-шар, драйвова музика. Я пройшла трішки далі та почала танцювати, не думаючи ні про що. 

— Ось ти де, — чую голос Кирила, який бере мене за руку посеред цього галасу і гучної музики. — Ходімо, я замовлю тобі коктейль. Уся енергійна та трішки стомлена від танців, я йду за ним. Він веде мене до барної стійки через усю товпу людей, які неначе злиплися один до одного. Я сіла за невеликий столик, за яким нікого не було. — Що тобі замовити? — нахилившись до мого вуха через галас навколо, запитав Кирило. 

— Замов мені, будь ласка, апельсиновий сік, — прошепотіла я йому у вухо. Коли він відлучився, я продовжувала танцювати, ловлячи вайб і кайф.

Через декілька хвилин до мене підсів деякий чоловік. Він був п’яний, мені стало не по собі від нього. Чоловік виглядав неохайно: розтріпане волосся, чорна пом’ята футболка з діркою. 

— Привіт, красуне, — звернувся до мене цей неохайний тип. — Не хочеш випити? Він тримав у руці склянку з віскі. Я косо глянула на нього. 

— Ні, не хочу, — відповіла я, продовжуючи танцювати, дивлячись на інших людей та слухаючи музику.

— Ти так гарно танцюєш, — раптом він підсів ближче до мене. — Може, поїдемо до мене?

Від чоловіка смерділо алкоголем. Я відсіла, відчуваючи огиду. — Буду вдячна, якщо ти відчепишся від мене, хамло, — різко вивалила я, дивлячись у його п’яні очі.

Він лише усміхнувся.

— Ну якщо один раз поцілуєш… 

Я штовхнула від себе чоловіка. Миттєво він взяв пляшку, яка була на столі, бажаючи вдарити мене нею. Я злякалась, однак Кирило не дозволив йому цього зробити. Він з’явився раптово у потрібний момент. 

— Не чіпай її! — Кирило вдарив чоловіка у морду, що той впав. Я швидко вибігла з-за столу, заховавшись за плечі Кирила. 

Чоловік швидко піднявся, захотів жбурнути пляшку в нього, однак Кирило різко підняв стілець і жбурнув його у чоловіка. Той впав у великий горщик з пальмою, перевернувши на себе землю. Народ у клубі дивився на це шоу, поки не прийшли охоронці й не вивели нас обох. На вулиці падав дощ. Ми з Кирилом не змогли стримати сміх і засміялися від тієї сцени.

— Ха-ха-ха, ти бачила, як я його повалив?! — сміявся Кирило.

Це справді виглядало кумедно, особливо його удар стільцем:— Ха-ха-ха, так, бачила! Ти його повалив як ніндзя! 

Ми промокли під дощем до нитки. Нам було весело, і це точно запам’ятається мені надовго. Ми побігли до машини та швидко занурилися в неї. 

— До речі, я хотіла в тебе запитати, — між нами повисла тиша. — Що ти мав на увазі, коли говорив, що тобі ніколи не траплялися такі дівчата, як я, Кириле? Я застигла в очікуванні його відповіді. Він опустив голову на водійське крісло та зробив глибокий вдих.

— Я сам не знаю, чому я так сказав. Але ти інша, Віко. Мені ніколи не було ні з ким так цікаво, як з тобою. Ти гарна, енергійна, з тобою я почуваюся вільним, — його очі поглянули у мої. 

Кирило був стильним, неймовірним хлопцем, з яким можна було спокійно поговорити, посміятися до болю в животі. Однак він не дарував мені таких відчуттів, як дарував Дмитро. Я знала, що наші шляхи розійшлися, що я маю жити далі, однак я ще й досі люблю його.