Розділ 12

Дмитро 

Я навіть не глянув на лице дівчини, а одразу зрозумів, що це була Юля. Дивлячись на свою чашку кави, я повільно підняв свій погляд на неї — вона навіть не змінилася. Світле волосся, яке я так любив гладити, коли вона лягала мені на плече, розповідаючи про усе на світі. Її голубі безодні очі, якими вона завжди так гарно дивилася в мої. Здавалося, що два роки тому ми були такі щасливі разом, поки вона не зрадила мене, а після просто покинула мене зі своїм новим хлопцем Стасом, не пояснивши нічого. Після неї я геть закрився від усіх. У вільний мені час пив алкоголь, пиячив, розглядав наші спільні фотографії, а після жбурляв телефон у стіну. Біль розривав мене, коли вона була мені так потрібна. А зараз вона з’явилася тут, у незручний час, коли я намагаюся забути Віку. Не встигаю розгледіти її, як вона вже потягнулася своїми губами до моєї щоки за поцілунком. Від її поцілунку стає гидко, на щоці залишились легкі залишки від бардової помади, я вмить серветкою прибрав їх.

— Ну чого ти такий надутий, Дімко? Невже не сумував за мною? — чую її образливу інтонацію та роблю лице спокійнішим. Юля сідає поруч біля мене, неначе ми бачилися вчора.

— Це ти говориш мені після того, як два роки тому просто покинула мене, поїхавши зі Стасом за кордон? Ти хоч розумієш, як боляче мені було? — у моєму голосі була справжня лава, я був злий на Юлію через її підлий вчинок. Своїм поглядом вона хотіла зробити вигляд, наче ми навіть не сварилися.

— Ну так, таке було, однак ми зі Стасом вже не разом. Я кохаю тебе, Дімо. Я навіть не думала, що зустріну тебе у цій кафешці — сама доля пов’язала нас, — вона всміхається. Однак від її посмішки не стає весело, як два роки тому. -І я ще не забула тебе, Дімо, — вона нахиляється до мого вуха і шепоче: — Ніхто не дарував мені такої пристрасті, як ти, і такого божевільного кохання.

Вона хотіла поцілувати мене в губи, однак я відхилився від неї. А що вона хотіла? Що після того, як вона зрадила мене і зникла на два роки, то я знову закохаю її у своїх обіймах? Ні. Я не пробачаю зради. Я ж кохав її до нестями, пиячив, як отой п’яниця, думав про її повернення, хотів знайти. Моє кохання до неї було сильне, однак з часом я змінився, як і моє відношення до Юлі. Я бачив в її очах шок — вона явно не очікувала від мене холоду, проте не відступала.

— У тебе що, дівчина з’явилась?

— З’явилась, — вимовив я у своїх думках, тримаючи рот закритим. Я не сказав їй за Віку, яку, чорт, й досі кохаю. — Ні, — коротко збрехав я, відводячи погляд від Юлі, яка в той момент усміхнулась і огорнула мої плечі своїми руками.

— Поїхали до тебе. Ми з тобою так давно не бачились, обговоримо усе, помиримось, і знову зможемо бути разом.

Від її дотиків я важко видихнув, проте не заперечив. Можливо, старі рани загояться, і ми дійсно помиримось з Юлею. Проте вона більше не була світлом, що освітлювало мене, а стала просто тінню.

Ми вийшли з кафешки, на вулиці було прохолодно. Я кинув свій погляд на неї. — Вона трішки тремтіла. Я все ж дав їй своє пальто, накинувши на плечі.

— Дякую, котик.

Одразу в голові згадується спогад, як вона завжди любила так кликати мене або звертатися. В душі стає як і образливо, так і водночас приємно.

Ми сіли в машину, і я виїхав, дивлячись на дорогу.

— Пам’ятаєш, які ми з тобою були щасливі, Дімо? — запитала Юля, притримуючи обома руками мій піджак, що лежав на її плечах.

У цей момент хотілося просто мовчати. Юля наче хотіла своїм запитанням розпалити в мені минулі почуття, проте я не забував про її жахливий вчинок.

— Так, пам’ятаю. Раніше ти була геть іншою, — холодно і сухо відповів я, сподіваючись, що вона замовкне.

— Я і зараз така. Тобі здалося, що я змінилася, однак ти помиляєшся.

Я гадав, що на цьому між нами не буде незручного діалогу, проте у Юлі були свої плани.

— А ти пам’ятаєш, за що ти перший раз покохав мене?

Я вмить перевів погляд на неї, тримаючи кермо впевнено. В душі стає незручно і гірко, але я вирішив підколоти її.

— А ти пам’ятаєш, як ти зрадила мені зі Стасом?

— Дімо, та годі тобі! — підвищила вона тон, а я стиснув кермо, дивлячись на дорогу.

Приїхавши до моєї квартири, ми з нею сіли на диван.

— У тебе дуже затишно, — Юля розглядала кімнату, її погляд впав на Герду, яка лежала біля моїх ніг і лише ворушила вушками.

— Коли ми були разом, у тебе не було собаки.

— Не було тому, що не хотів. Коли залишився сам, то вирішив завести собаку, щоб не зійти з розуму, — я погладив Герду по голові.

— Однак собака ж не робила тебе щасливим, як робила це я, — прозвучала її гидка інтонація.

Я вмить підняв погляд на Юлю, стиснувши руки. — Коли тебе зі мною не було, вона була єдиною, хто був поряд зі мною. Не зраджувала, вислуховувала мене, чекала мене з роботи. А не як деякі.

— І що? Головне, що я зробила висновки і зрозуміла, що вчинила неправильно. І у нас з тобою може бути шанс. Я промовчав, дивлячись у вікно.

Увечері, коли Юля вже поїхала до себе, я просто лежав на ліжку. Раптом мені подзвонив батько. Я неохоче взяв слухавку й притулив телефон до вуха. — Ало, батьку.

— Мені щойно дзвонила Юля. Вона розповіла мені, що сьогодні бачилась з тобою.

Я глибоко вдихнув, відчуваючи, що він від мене не відстане просто так.

— Ну так, ми сьогодні неочікувано зустрілись у кафешці. Вона сказала, що ще має почуття до мене, але я не кохаю її вже. Моє кохання до неї зникло ще два роки тому.

Батька не так хвилювало те, що я не кохаю Юлю, він був задоволений тим, що ми зустрілись.

— Чудово, — задоволено пробурчав батько. — Завтра я відлітаю до вас. Ти маєш одружитися з нею.

Буду вдячна усім за підтримку,вона надихає мене писати книгу далі❤️