Розділ 8

Дмитро

– Тату, що ти таке говориш? Як ти смієш вирішувати щось за мене? Я ніколи не кину Віку! – в моїх словах було більше сміливості, однак я знав, що якщо батька щось не влаштовувало, він робив усе по-своєму.

– Мене не цікавить, чого ти не хочеш, Дмитре. Я все сказав! Мені не потрібна така невістка, у якої навіть немає свого бізнесу.

Я тримався з усіх сил, щоб з моїх очей не покотилися сльози.

– Але я люблю її, тату, будь ласка, зрозумій мене, я уперше в житті так закохався, – намагався я змилосердити батька, однак було видно, що він уже зробив свій остаточний вибір.

– Іншу собі знайдеш, таких, як вона, повно, – холодно заявив батько, п’ючи своє віскі.

– Ні! Я не кину Вікторію, я люблю її і ніколи не відпущу! – різко мовив я, від чого батько насупився.

Умить він піднявся зі свого стільця з гнівом в очах.

– Ти багатий хлопець, Дімо. Тобі потрібна багата жінка. Згадай Юлію: вона хоч і кинула тебе, але була впливовою. Я тобі усе сказав. Або ти кидаєш цю Віку, або я зроблю так, що її життя перетвориться на пекло, – в очах батька палала лють. – Я все тобі сказав, вибір за тобою. Однак якщо я завтра побачу вас разом, то твоїй Вікі буде не солодко. Даю тобі час кинути її до завтра.

Батько з холодом обійшов мене і спустився на перший поверх. Я не зміг стриматися, і мої очі наповнилися гіркими слізьми, яких я ніколи не бачив на своїх очах. Я розумів, що це кінець.

Одразу перед очима малювався її образ: як вона гірко плаче через мою жорстоку брехню. Однак я не хотів, щоб батько змусив її страждати ще більше. Витираю свої сльози та виходжу на вулицю. Осінній вітер обвив моє тіло, я намагаюся заспокоїтися, проте у моїй душі нестерпно гірко. Я удруге в житті так сильно покохав, однак правила мого батька сильніші за будь-яке кохання.

У моїй голові малюється образ Віки, наша з нею перша зустріч, як вона своїми найпрекраснішими смарагдовими очима дивилася прямо у мої. Наш перший поцілунок біля озера... У цей момент мені хотілося просто втекти з нею кудись далеко, щоб ніхто не знайшов нас. Бути з нею до кінця й забути про всіх інших жінок, які оточували мене до неї. 

Раптово мій телефон завібрував. Я поглянув на екран, на якому світилася її звістка: «Я вже вдома, зі мною все добре. До речі, завтра у мене буде дуже важливий концерт, я виступатиму. Приїдь, будь ласка, мені дуже важлива твоя підтримка».

Я нічого не відповів, лише поставив реакцію на повідомлення й вимкнув телефон. На душі стало ще гіркіше: у її важливий день я повинен кинути її, коли вона найбільше потребує моєї підтримки. Я сів у свою машину і від болю у душі вдарив кулаком об руль. Хотілося просто плакати від безсилля. Завів двигун і поїхав до найближчого бару, щоб заглушити свій біль алкоголем.  

Через декілька хвилин під’їжджаю до невеликого бару й прямую усередину. Там було багато людей: диско-шар, приглушене світло, реп-музика. Одні танцювали, інші пили віскі. Я пройшов повз інших і зупинився біля барної стійки, замовив собі віскі.

П’ючи, думав лише про Віку. Я навіть не помітив, як став п’яним. Сидів, спершись об лікоть, намагаючись вичеркнути зі своєї голови її образ, однак нічого не виходило. Я навіть не помітив, як біля мене сіла якась дівка.

– Привіт, пригостиш даму коктейлем? –почулася її солодка інтонація.

Я обернувся в її сторону. Вона виглядала як дешева повія: коротка спідниця, короткий топ, розпущене суворе волосся під каре, розмитий макіяж. 

– Слухай, не знаю, як тебе звати, однак відвали від мене, – пробурмотів я й відвів від неї погляд. Але вона, наче на зло, підсіла ближче.

– Що, відмовляєш такій, як я? – вона притулилася до мого вуха. – А якщо за коктейль я подарую тобі пристрасну ніч? 

Умить я відштовхнув її від себе. 

– Я тобі сказав: відвали! –гаркнув я на неї.

– Ти охрінів?! – гаркнула вона у відповідь і вмить кудись пішла, а я залишився допивати своє віскі.

Через п’ять хвилин до мене підійшли два охоронці й зламавши мене, вивели з бару.

– Ну і пішли ви до біса! – закричав я і п’яний сів у машину, де одразу ж відключився.

Прокидаюся від дзвінка телефона. Сонно дивлюся на екран: мені дзвонив батько. Одразу беру слухавку.

– Так, слухаю.

– Де ти, Дмитре? Я вчора не бачив тебе. Ти ж пам’ятаєш про те, що ти маєш кинути Віку!

Одразу приходжу до тями, у грудях стає важко. Після того, як я вчора випив, я взагалі забув про це, однак тверезий повернувся до цієї реальності. Я не став нічого йому відповідати, а просто кинув слухавку.

Бачу десять пропущених від Віки. Мабуть, учора я весь день п’яний міцно спав у машині, що не чув її дзвінків. Розумію: сьогодні я маю кинути її, сказати брехню і безжально піти з її життя. Через годину вона надіслала мені повідомлення, щоб я приїхав на її концерт.

Глибоко вдихнувши, я намагався заспокоїтися, однак нічого не виходило. Завів двигун і виїхав до неї. Приїхавши, я побачив її біля дому культури. В її очах було так багато кохання до мене. Я заглушив двигун, і в моїх очах запалала небажана гордість і злоба.

Я вийшов до неї. Вона усміхнулася й обійняла мене, однак я не відповів на її обійми.

– Я вчора тобі багато разів дзвонила, ти не відповідав. Щось сталося? – Віка взяла мене за руку, однак я відступив.

Я страшенно не хотів кидати її ще й перед важливим виступом. Я знав, що для неї це буде важким ударом. Однак я не міг протистояти батькові. Я взяв себе в руки і, наче актор, натягнув маску байдужості, хоча душа розривалася на шматки. І з грубістю на вустах сказав:

– Віко, я не кохав тебе. Ми повинні розійтися.