Розділ 7

Вікторія 

Прокидаюся від гучного дзвінка телефона, ледве відкриваю очі та простягаю руку до нього. Повертаю екран лицем до себе і бачу: «Дмитро». Беру слухавку і сонно бурмочу:

— Алло, Діма, восьма година ранку… Чого ти дзвониш? У моєму голосі було трішки люті.

— Привіт, вибач, що так рано телефоную, у мене є для тебе дуже важлива новина, — його голос звучав впевнено.

— Що за така важлива новина о восьмій годині ранку? — я протерла свої заспані очі.

— Збирайся, сьогодні я познайомлю тебе з моїм батьком. Учора я домовився з ним.

Вмить я підскочила від такої новини. 

— Що ж ти вчора не сказав мені? Я б підготувалась краще! 

— Вибач. Коли зберешся, я заберу тебе на своїй машині і ми поїдемо до ресторану.

Він кинув слухавку, а я швидко прийняла душ. Ривком почала збиратися: надягла своє гарне чорне плаття, зробила укладку волосся, макіяж і закінчила свій образ, пшикнувши улюбленими духами із запахом вишні. Я зателефонувала Дмитру, і він під’їхав за мною. Я страшенно хвилювалася, серце калатало гучно. Діма заспокоював мене, тримаючи за руку. Ми під’їхали до великого ресторану, на вулиці вже світило сонце. Біля ресторану були гарні сходи і великі двері. Ми вийшли з машини. Я намагалася себе заспокоїти, однак це було важко. 

Двері ресторану відчинилися автоматично, і ми зробили крок усередину. Одразу відчули, як тепло в ресторані пробіглося по наших тілах. Ресторан був у тілесних і білих відтінках, люстри — великі й кришталеві. 

— Нам туди! — Дмитро вказав на інші тілесні сходи, які вели на другий поверх.

Піднявшись, я одразу побачила його батька, який сидів за великим столом. Він був стильно одягнений, його погляд спав на нас. Ми з Дмитром підійшли.

— Тату, знайомся, це Вікторія, моя дівчина, — Дмитро посміхнувся, намагаючись розрядити обстановку. 

Його батько пильно розглядав мене, сидячи на стільці, обшитому білою тканиною. 

— Віко, знайомся, це мій батько — Ігор Данилович.

— Рада знайомству! — я посміхнулася, однак він ніяк не відреагував.

Ми сіли за стіл, офіціант приніс нам їжу та шампанське.

— Ну що, Віко, розкажи мені, хто ти взагалі така? Чим займаєшся? Де працюєш? — Ігор Данилович легко стукав пальцями по столу, наче нервуючи.

Ці питання були для мене трішки незручними. Дивно було, що першим він запитав, де я працюю, а не як познайомилася з Дімою.

— Я поки що навчаюся в коледжі, ходжу на танці.

Він здивувався та підняв брови. Дмитро напружився, поглядаючи на батька.

— Он як. А зарплату хоч яку отримуєш?

— Тату! Не потрібно таких запитань. Віка і так нервує! — перебив його Дмитро.

Він замовк, однак я бачила в його погляді невдоволення щодо мене.

— Ну що ти, сину, я хочу знати, скільки заробляє моя майбутня невістка на своєму навчанні. Може, скажеш, Віко?

— Я заробляю небагато, однак мені вистачає на життя.

Раптом обличчя Дмитра захвилювалося. Він з-під столу схопив мене за руку, щоб я мовчала. Ігор Данилович промовчав, наче обдумуючи мою відповідь.

— Ммм… то ти живеш на вулиці? Раз небагато заробляєш?

Ці слова вкололи мене гострою голкою просто в серце. Дмитро хотів заступитися, однак Ігор Данилович своїм поглядом наче передав йому:«Замовкни!»

— Що ви таке говорите? Звичайно ні! Я знімаю квартиру, мені вистачає на все!

— У нашій сім’ї немає такого поняття, як «заробляю небагато» або «знімаю квартиру». Ми багата сім’я. У нас є лише: «Ми багаті. Ми дозволяємо собі все, що тільки забажаємо». Мій бізнес дозволяє відірватися наповну, а не економити кожну копійку! — Ігор Данилович підняв тон.

Я заховала погляд, відчувала себе приниженою і зганьбленою. За що він так зі мною? З моїх очей покотилися сльози. І раптом Дмитро гаркнув:

— Тату, досить! Я познайомив тебе з Вікою, а ти посмів її принижувати? Не смій! Віка — моя дівчина, і я не дозволю нікому її ображати! Якою б вона не була, я кохаю її, і ти маєш із цим змиритися! 

Він узяв мене за руку, і ми вийшли на вулицю. 

— Ну все, маленька моя, не плач, — Дмитро міцно занурив мене у свої обійми.

На вулиці було прохолодно, я ближче притулилася до нього, ховаючи себе від вітру. 

— За що він так зі мною? Що я йому зробила?

— Не звертай уваги, я люблю тебе, і це головне.

Миттєво він поцілував мене. Його ніжні вуста торкнулися моїх. Було відчуття, що це наш останній поцілунок.

— Я викличу тобі таксі, а сам поговорю з батьком. Він буде поважати тебе! 

Я заспокоїлася, і коли таксі під’їхало, мене повезли додому.

Дмитро

Стою на вулиці й прямую усередину ресторану. Підіймаюся на другий поверх. Батько сидить у телефоні, наче нічого не сталося.

— Тату, як ти посмів так зганьбити Віку? Що за неповага до моєї дівчини? — я підняв на нього тон. 

Він підняв на мене очі, відклавши телефон убік.

— А ти як посмів мені збрехати? Сказав, що ця дівка з впливової родини, а насправді вона навіть не має власної квартири!

— І що? Це не дає тобі права принижувати її!

— Мені не потрібна бідна невістка, яка навіть не працює, а займається якимись безглуздими танцями і навчається на зарплату, якої їй навіть не вистачає! Тому ось що я вирішив…

Умить я замовк, мої очі ледь не наповнилися слізьми.

— Ти маєш кинути її.