Розділ 6

Дмитро

Я усміхнувся Вікі, показуючи їй своє татуювання на правій руці, хотів зробити їй приємно і довести, що вона — моє кохання.— Ну що? Як тобі? — Я нервово поглянув на неї, боячись, що вона не відреагує так, як я того хотів.— Діма… це неймовірно! Як ти пішов на таке? Ми ж з тобою ще мало знайомі, а ти вже б’єш татуювання з моїм ім’ям у себе на руці.-У її голосі відчувалося легке тремтіння. Ми вийшли на вулицю, осінній вітер промайнув між нашими тілами, я обійняв Віку за плече.— Я кохаю тебе! — сказав я впевнено, без фальші.Вона здивувалася і повернулася до мене тілом.— Справді кохаєш, Дімо?Я просто дивлюся в її зелені очі, які заворожують мене, і ніжно беру її теплу руку, сплітаючи наші пальці.— Так, кохаю! 

Дивлюся на її солодкі вуста, які так і хочеться поцілувати, відчути нашу близькість. Я повільно нахиляюся до її губ, та не помітив, як поцілував її руку, притулену до вуст.— Прошу, не зараз, я не готова, — заявила вона, і я відхилився від її губ.— Добре, як скажеш. Я не посмів змушувати її цілувати мене, а як справжній джентльмен відкрив їй передні дверцята машини і допоміг сісти. Сам обійшов машину і сів на крісло водія.— І куди ми зараз їдемо? В цю мить Віка здавалася мені янголом, який спустився для мене з небес. Вона виглядала такою невинною, такою хрупкою, що я пообіцяв собі, що буду для неї справжньою опорою і ніколи не кину її. Її світле, м’яке волосся спадало на плечі, і я хотів дивитися на цю дівчину вічно. — Зараз ми їдемо до…

Несподівано мені зателефонував незнайомий номер. Я взяв слухавку та вийшов з машини. Прохолодний вітер обвив моє тіло.— Так, слухаю! — Діма, привіт, це Аліса. Пробач, що турбую, мені потрібно з тобою зустрітися і поговорити. Це стосується Віки. Я насторожився. — А ми можемо зустрітися завтра? Я зараз з нею! — Ні, мені потрібно сказати про неї дещо важливе. Однак будь ласка, зроби так, щоб вона не дізналася про нашу зустріч. 

В її голосі лунала наполегливість. — Добре… — Я зараз приїду,до зустрічі. Я кинув слухавку. У моїй голові були підозри щодо Аліси. Я викликав Вікі таксі, а сам поїхав на зустріч з Алісою. Під час дороги мені було неспокійно: у голові крутилися різні думки щодо нашої розмови. Я не знав, чим закінчиться наша розмова. Я впевнено дивився на дорогу, спостерігаючи, як приїжджають інші машини, що їхали по своїх справах, але в голові крутилося одне- наша розмова з Алісою. Я став біля невеликої кафешки, куди мені сказала приїхати Аліса, і попрямував усередину. У кафешці було затишно, і мій погляд одразу впав на неї: вона сиділа за маленьким столиком і чекала мене, схрестивши руки. Я неохоче підійшов до неї і сів на інше стілець, поглянувши їй в очі.— Привіт, про що ти хотіла поговорити?— впевнено запитав я її.

По її виразу обличчя було видно, що вона хоче сказати мені дещо важливе.— Привіт, так, я хочу з тобою поговорити. Але це стосується Віки .Вона поглянула в інший бік, наче шукаючи потрібні слова. — Як я знаю, ти закоханий у Вікторію. Однак я скажу тобі деяку її таємницю, і це стосується її минулого. Я напружився від почутого та стиснув зуби, готовий почути будь-яку відповідь від Аліси. — Про яку таємницю ти говориш? Це було в минулому, а ти за це згадуєш? — Пробач, але ти мусиш це почути, бо мовчати я не можу. Тобі потрібно знати, що Віка не така вже й хороша, як тобі здається. Атмосфера між нами напружилася. Мене цікавило, що ця дівчина приховує від мене щодо Віки.

-Ти знаєш, хто такий Артур? — продовжила Аліса. — Я тобі скажу: це не просто знайомий Віки. Це її колишній хлопець. Вони раніше були разом, і у них був зв’язок, і, як я знаю, Віка ще досі підтримує з ним стосунки. Я розсміявся. Звісно, я не повірив їй. Я повірю лише своїй коханій, а не дівчині, яку бачу другий раз у житті. 

— Аліса, не сміши мене. Я знаю правду. Я знайомий з цим Артуром, але Вікторія не була з ним у стосунках. Не треба тут брехати й вигадувати казки. Я добре знаю Вікторію. Я дуже багато про неї розпитував. Всі говорять, що вона дуже мила і добра, і я знаю, що вона інша, і що у неї ніяких стосунків з цим Артуром не було. Тому не потрібно мені брехати. Я впевнено сказав це їй в очі, і вона опустила погляд. — Ти помиляєшся, Діма. Вікторія… просто вискочка. Ти що думаєш, вона янгол? Вона навіть не вміє кохати, її цікавлять тільки танці. Кинь цю дівчину, вона тобі не потрібна. 

— Прикрий свій рот, не смій говорити такого про Віку! — заявив я. — Тим паче за наш короткий час я дізнався про неї найбільше ніж ти. Тому давай закінчимо цю розмову і більше ніколи не зустрінемося. Я не відреагував на її слова і вийшов з кафешки, відчувши холодний вітер. Я набрав Віку по телефону та поїхав за нею. У мене було все сплановано. Я привіз її до озера, де вже була романтична атмосфера та накритий стіл. Надворі вже вечоріло, тому ми з Вікою сіли за нього, і я почав розмову. — Віко, я дуже довго до цього готувався, тому хочу тобі сказати дещо важливе. Я встав зі стола та підійшов до неї, взявши за руку. Сонце повільно заходило за горизонт. — Віко, я тебе кохаю. Ти станеш моєю дівчиною?  

Атмосфера між нами була дуже романтичною, і було відчуття, що на цій планеті ми лишилися самі, що нікого немає, лише ми й початок нашої історії. 

Вона спочатку мовчала, дивлячись на мене, а потім з усмішкою відповіла:— Так, Дмитре. Я стану твоєю дівчиною.На радості я ніжно торкнувся її вуст, вона відповіла мені тим самим, міцно обійнявши. Із цього моменту я зрозумів, що починається наша щаслива історія з Вікою. 

Після цього незабутнього вечора я приїхав додому та вирішив розповісти про все батькові. Я зайшов у його кімнату й одразу глянув на нього; його погляд спав на мені.— Що сталося, Дмитре? Ти якийсь радісний сьогодні.— Тато, я хочу тобі сказати деяку новину. У мене з’явилася дівчина, її звати Вікторія. Я б хотів вас познайомити.Тато напружився, і на його обличчі з’явилося легке здивування. — Хто ця Вікторія? Розкажи мені про неї. У моєму голосі було тремтіння, але я твердо відповів:— Вона неймовірна, вона добра, вона щира, вона тобі обов’язково сподобається. По обличчю батька було видно, що він був незадоволений цією відповіддю.