Розділ 3

– Ти ж мене не знаєш, Віко. Я не такий, як усі, тому хочу, щоб ти дала мені шанс, – я притулив її до стінки, дивлячись прямо в її чарівні очі.– Не знаю, який ти. Однак усі багатії жорстокі. Ти пограєшся зі мною і викинеш зі свого життя. Чим я так сподобалась тобі, що ти вирішив зробити мене своєю жертвою? – вона хотіла вирватися з моїх рук, але я міцно тримав її хрупке тіло.– Це не так. Усі люди бувають різні. Повір, ти недооцінюєш мене. Я вмію кохати. Побачивши тебе, я приклав усі свої сили, щоб відшукати тебе.– Я не вірю тобі. Ти брешеш. Я бачу в твоїх очах лише злобу.– Тобто ти даєш мені виклик? – я всміхнувся. – Зробимо так: якщо я зможу завоювати твоє серце і твою довіру, ти цілуєш мене в губи першою. А якщо ні – то я просто зникну з твого життя назавжди.

Вона хмикнула. Її погляд і сором’язливість зводили мене з розуму.– Добре, я дам тобі шанс. Однак ми навіть з тобою не знайомі. Я нічого про тебе не знаю, Дмитре.– Тоді сьогодні ввечері запрошую тебе до себе додому. Повечеряємо разом, заодно й поговоримо. – У моїх словах звучала наполегливість з присмаком ніжності й великої любові до цієї звабливої дівчини.– А тепер, будь ласка, відпусти мене. Мені треба йти на пари.Я вмить відпустив її, проводжаючи поглядом, як Віка заходить у середину коледжу і зникає. Не гаючи часу, щоб завоювати її довіру, я купив гарний букет червоних троянд і продукти для вечері. Я приготував усе, зробив романтичну атмосферу, поставив на стіл їжу і ввечері виїхав за нею, щоб забрати з коледжу.Приїхавши, виходжу з машини й бачу Віку з Алісою,які про щось розмовляли. Вони обидві підійшли до мене.– Привіт. О, ти, походу, кавалер моєї подруги? – Аліса хитро посміхнулась.Віка насупилась, однак я відчував, що їй приємно це чути. Я дістав із машини букет червоних троянд і простягнув їй, щоб вона посміхнулась. Віка ніжно взяла букет до рук і занурила у нього свій носик. 

-Дякую,квіти дійсно гарні.Після незручної тиші між нами Аліса заявила:– Так, добре, я пішла по своїх справах. А ви насолоджуйтесь часом разом. Бувай, Віко.Вона обійняла її й пішла, залишивши нас самих.– Ну що, поїхали до мене додому? – я простягнув їй руку.Вона однією тримала букет, а іншою, соромлячись, все ж взяла мене за руку. Я ніжно посадив її на переднє сидіння, а сам сів на місце водія, завів двигун і ми виїхали.– Розкажи щось про себе, Дмитре. Я хочу знати про тебе як можна більше.Я стиснув кермо і трішки прискорив автомобіль на майже порожній дорозі, яку освітлювали нічні ліхтарі.

– Мені 24, люблю футбол. Є собака Герда. До речі, коли будемо у мене вдома, не лякайся її – вона дружелюбна.– А твої батьки? Хто вони?– Батько бізнесмен, має фірму, яка виготовляє різні коштовності. Коротко – ювелір. А мати… я не пам’ятаю. Вона покинула мене, коли мені було два роки.Віка лише слухала, тримаючи квіти в руках і поглядаючи на дорогу.Під’їхавши до мого під’їзду, я відчинив їй двері, і ми попрямували до ліфту. Відчинив двері ключем і запросив Віку усередину. Герда одразу почала гавкати, і вона заховалася за мою спину.– Не бійся, вона не кусається, – я розігнав страх Віки.Вона погладила Герду, яка лише махала хвостиком. Я провів її на кухню, де все було готово. Поклавши квіти у вазу, ми сіли за стіл, і я налив вина нам у бокали.– Як ти мене знайшов, Дмитре? Мені цікаво, – Віка зробила ковток вина.– Я розпитав про тебе усіх, хто був із тобою знайомий, і натрапив на Алісу. Вона розповіла мені про тебе.Її очі пильно дивилися в мої.– Розкажи ще щось про себе. Ти працюєш? – раптово запитала вона,склавши руки в замок.– Я працюю в офісі свого батька. У мене хороша зарплата. А взагалі у вільний час я граю в футбол.– Ну а ти, Віко, розкажи щось про себе.Я займаюся танцями з 13 років, а зараз мені 22. Я навчаюся, однак живу скрутно. Доводиться економити, щоб вистачило коштів заплатити за квартиру. Колись жила у селі, однак переїхала до Києва з мамою. Тепер живемо тут.– У тебе був хлопець? – несподівано запитав я.– Ні, хлопця у мене не було. А в тебе була дівчина?

Я спочатку не хотів відповідати на її питання, однак все ж відповів:– Так. Однак вона в минулому. А тепер є ти, не вона.Віка усміхнулась. Під час нашої розмови моє серце шалено калатало. Я був повністю наповнений цією неймовірною дівчиною, її прекрасною вродою.Ми добре спілкувалися, вона смішила мене, і ми гарно провели час разом. Коли я завіз її до її під’їзду, ми вийшли на вулицю.

– Дякую за вечір. До завтра, – вона була усміхнена, дивилася на мене своїми гарними очима прямо в мої, неначе читала мою душу. І раптово підтягнулася до моєї щоки й торкнулася її своїми ніжними вустами. Ця мить була чарівною. Від її поцілунку залишилося приємне відчуття теплоти й спокою. Я був упевнений, що щоб не сталось – не відпущу її руку ніколи.

Якщо вам сподобався цей розділ,не забудьте додати книгу у бібліотеку та натиснути на серденько,всіх люблю❤️