Розділ 2

Вікторія

Після вчорашнього важкого виступу прокидатися від будильника було нестерпно, неохоче. Однак я все ж встала, бо не хотіла пропустити першу пару в коледжі. Танці – це моє все. На них мене віддала мама у 13 років, а зараз мені 22, і я досі захоплююсь ними. Моя найкраща подруга Аліса підтримує мене у всьому, і я дуже їй вдячна.Вмилась холодною водою та швидко зробила бутерброди, поснідала і, зібравшись, вийшла з під'їзду, де на мене вже чекала Аліса.— Привіт, ну що? Як після вчорашнього виступу? — вона посміхнулась, тримаючи каву в руках.— Привіт. Добре, однак ці танці так вчора вимотали мене, що сьогодні навіть не хотіла прокидатись.— Розумію. Однак попереду вихідні, ще встигнеш відпочити. Ходімо, а то запізнюємось, — вона глянула на годинник.

Ми дійсно запізнювались, однак, на щастя, не пропустили першу пару. Я вчилася добре, однак жила не розкішно. У деяких випадках траплялось так, що мені доводилось економити, аби заплатити за квартиру, яку я знімала. Мама іноді позичала мені гроші, і я була їй за це безмежно вдячна. 

На перерві я сиділа в коридорі й готувалась до наступної пари, не помітивши, як поруч зі мною сів Артур. Наскільки я знала, він був закоханий у мене ще з моменту нашого знайомства.— Привіт, Віко. Чим займаєшся?— Готуюсь до другої пари, щоб була гарна оцінка. А що?— Слухай, може після пар погуляємо разом? Я підвела погляд на нього. — Якщо в мене буде час — то погуляємо. Обов’язково.Він всміхнувся від почутої відповіді. Я ж не мала до Артура взаємних почуттів, однак і відмовляти йому не хотіла.На другій парі я була занурена в урок, як раптом у кабінет зайшла Аліса. Вона підійшла до мене й тихенько сказала:— Віко, там на вулиці тебе хоче побачити якийсь хлопець. Каже, що хоче з тобою поговорити. Я здивувалась і попросила викладача відпустити мене на кілька хвилин. Йдучи на вулицю, я розмірковувала: хто цей чоловік? Що йому від мене потрібно?

На вулиці я побачила його. Він виглядав гарно. Кинув на мене погляд, і я підійшла до його машини.— Ви хотіли зі мною поговорити?— Так, Віко. Мене звати Дмитро. Я вчора бачив, як ти танцювала, і мушу зізнатись: ти мені сподобалась.Він говорив так ніжно, що у мене навіть не було слів, аби відповісти. Цей чоловік виглядав багатим, а я просто ненавиділа багатих чоловіків. Я думала, що вони всі егоїсти, які лише пограються й потім викинуть зі свого життя.— Я розумію, що я вам подобаюсь, однак я не знаю, хто ви. І зустрічатися з вами не буду. Я не можу вам довіряти.Він зробив крок ближче, однак я відступила.— Ти мені сподобалась. Я хочу бути з тобою. Прошу, дай мені шанс. Зі мною ти станеш щасливою.— Чому я маю вам вірити? Ви ж багатий, а всі багатії — егоїсти. Впевнена, ви такий же. І взагалі, як ви мене знайшли?Він хмикнув і поглянув своїми карими очима прямо в мої.— Знайти тебе було не так просто. Але я впорався. І я ніякий не егоїст. Я можу кохати по-справжньому, Віко.Дмитро стояв упевнено: його плечі були рівні й широкі, а зовнішність неначе зводила з розуму. Моє серце почало битися швидше.— Навіщо я вам? Ви ж просто пограєтесь зі мною і забудете. Думаю, нам немає про що говорити.Я розвернулась і хотіла піти, проте Дмитро взяв мене за руку й обережно притулив до стіни, міцно тримаючи за талію. Його руки були теплі й водночас такі сильні. Він зупинився зовсім близько біля моїх губ і прошепотів:— Не хочеш мене слухати… однак твоє сердечко так калатає, коли я стою так близько. Мої щоки запалали рум’янцем. Дійсно, що зі мною? Вперше бачу його, а серце вже так голосно калатає…