Новий Рік

Частина №1. Смерть.

Йому залишалося жити всього декілька днів. Лікарі невтішно розводили руками. А старий … усміхався й просив принести йому кока-коли та бургер з найближчого Макдональдсу. Та вмовити людей в білих халатах ніяк не вдавалося. Вони були такими правильними, такими турботливими, такими  … нудними. Худорлявою рукою старий перегортав сторінки нової книги, примружуючи вицвілі очі за окулярами. Стіл та підвіконня були заставлені стосами книг, що він прочитав за цей місяць. Грудень виявився досить насиченим в цьому плані. Десь наприкінці листопада йому стало зле, і от в перших числах першого зимового місяця він опинився в білосніжній лікарняній палаті та в руках молодого лікаря, що ніяк не хотів миритися з його смертю. Трапився же такий впертий. Старий постійно знущався над ним, й коли починався ранковий обхід, він весело зустрічав лікаря та його інтернів біля свого ліжка й вигукував : «До моєї смерті залишилося двадцять днів». І кожного дня відлік зменшувався, а в очах молодого лікаря все більшало питань. Можливо, варто запросити психотерапевта до людини, що так радісно помирає.

Рівно о десятій, коли в коридорах стало тихо, двері  палати розчинилися. Вицвілі блакитні очі з  цікавістю відірвалися від пожовклої сторінки. В дверях стояв лікар. Чорне курчаве волосся стирчало у всі боки, білий зім’ятий халат був неправильно застебнутим, бо його ґудзики переплутали, й тепер одна сторона була довшою за іншу. В руках у нього були карти, кола та бургер. Старий голосно згорнув книгу та відклав її в сторону. Вечір ставав цікавішим.

– Ви стверджуєте, що Вам лишилося два дні. Так, аналізи  у Вас недуже, але щоб помирати … . Я – невпевнений, а я – лікар. А ви – не  лікар і впевнені. Це як? – хлопець плюхнувся на лікарняне ліжко, зняв свої окуляри і потер стомлені, почервонілі очі.

– Я впевнений, бо я це чітко знаю. – Старий відібрав у нього колу, обережно провернув  і почув таке бажане шипіння під кришечкою.

Хлопець спостерігав, як старий смачно приклався до пляшки, зробив довгий ковток, а потім голосно гикнув від задоволення.

– Хочеш пораду? – запитав він, передаючи колу юнаку.

– Ну … давайте. – той  зробив невеликий ковток і віддав колу діду.

– Роби все зі смаком. Насолоджуйся. Навіть там, де думаєш, що не можеш. Замри на хвильку та піймай момент. – цього разу ковток був ще довшим.

Юнак отримав пляшку назад і відсьорбнув. Затримав рідину в роті. Відчув, як бульбашки щипають за язик. Посміхнувся.

– Будьмо! – підморгнув старий, роблячи черговий ковток – А смерть приходить тоді, коли віджилося те, що було. Ти скоро зрозумієш. Ну, що в дурня?

Старий схопив колоду і почав роздавати.

– Скоро Новий Рік, як святкуватимеш? – старий «повісив погони» хлопцю і радісно зібрав карти.

– На чергуванні буду, я новенький, от цим тут і користуються. – Хлопець знизав плечима.

– Це добре. Я буду твоїм першим пацієнтом, що помре на твоєму чергуванні.

Хлопець поперхнувся. На лобі виступив піт.

– Ви це навіщо зараз?

– Не переймайся! Все буде чудово! Ти зрозумієш. – Старий засміявся і похлопав його по плечу.

Вони грали цілу ніч. І хлопець постійно пошивався в дурні. Хоч і в грі. На ранок він попрощався і повернувся через годину, аби провести обхід, і почути, що до смерті старого залишився один день. Юнак нічого не міг зрозуміти.

А ближче до вечора двері лікарні відчинилися й на порозі з’явилося дванадцятеро. Вони всі були як на підбір. Високі, стильні. За віком десь біля тридцяти, чи може трохи більше. Вони радісно посміхалися, пили каву з лікарняного автомату та гомоніли між собою. Лікар вийшов з палати та здивовано поглянув на дивних відвідувачів. Вони всі прийшли до його старого. Дванадцятеро. Руда красуня в зеленій шубці, сивий юнак в чорному пальто, білявка в білосніжній парці … . Старий був радий їх бачити, вони сіли навколо нього, а він щось почав говорити. Лікар нічого не чув, він стояв за склом і просто спостерігав. А старий весело жестикулював і посміхався. Потім він замовк і подивився крізь скло. Решта теж обернулася. Юнак знітився. Старий поманив його пальцем, просячи зайти. Незнайомці розступилися й хлопець примостився на краю ліжка. 

Старий нагнувся до хлопця і його кістлява рука лягла йому на зап’ястя.

 – Ось ці дванадцятеро дуже дивні. І з ними бувало ой як не солодко.  – Незнайомці засміялися. Руда змахнула сльозу з очей. – Та все має смак. Кожен момент. Солодкий чи гіркий.  Порівнюй та вирішуй, що для тебе є кращим. Обирай щастя. Обирай бути кращим. Обирай жити, а не існувати. Обирай відчувати. А головне – обирай, що саме відчувати хочеш. І не шкодуй. Все закінчується. Бо все мінливе.

Юнак вийшов з палати. Дванадцятеро по черзі підходили до старого і щось йому говорили. Останній видих – і його рука опустилася на ліжко, очі закрилися. На годиннику пробило дванадцяту – Новий Рік. Десь залунав салют. В сусідній палаті пролунав крик новонародженого. Дванадцятеро вже заходили туди. Лікар вийшов за двері лікарні та підвів обличчя до неба. М’які сніжинки падали на щоки. Він згадав як Старий Рік хлопав його по плечу, в нічне небо полетіло «дякую». Треба подивитися, хто там народився.