Швидка доставка

Замовлення надійшло о пів на першу дня. З приміткою «якнайшвидше». Всі у відділенні зібралися, аби розгледіти невеликий акуратний пакунок. Такі посилки траплялися дуже рідко, якщо не сказати майже ніколи. Від них віяло фатумом, провидінням. Їх потрібно було доставити в першу чергу, без зволікань.

Кур’єри схвильовано дивилися одне на одного. Місія була важлива і обрати необхідно було того, хто впорається з завданням швидко і відповідально. Та, як виявилося, це було дещо несумісне. Бо найвідповідальніший був не таким вже і швидким, як того потребувала сьогоднішня місія. Високий, врівноважений, він продумував кожен крок, у нього все йшло за планом. Тут поворот, тут по прямій, пробки, світлофори, зачекати, знову рушити. Все чітко, все правильно, без поспіху. Його посилки були скарбом, яким він опікувався. Нічого не мало зім’ятися, пошкодитися, перевернутися. Зваженим був кожен крок. Не встигне. А доставка термінова.

Очі кур’єрів зупинилися на хлопчику, що стояв осторонь.  Велетенські навушники покривали вуха, вдовбуючи щось йому в голову. А сама голова, з чорнявою кучерявою гривою, яку не стригли декілька місяців, хиталася в такт грохоту, що називався музикою. Решта його тіла була спокійною, він стояв притулившись спиною до стіни. Перехрещені руки на грудях свідчили про те, що його зовсім не цікавило, що там, за пакувальним столом, відбувається. Час від часу він поглядав на годинник, що мав на лівому зап’ясті. І тоді його стопи, сховані в велетенські, розтоптані кросівки, починали горіти, жар передавався в підошви і хлопець вже не міг мертво стояти. Він починав злегка гарцювати, мов кінь, якого заточили в огорожу, і який от-от стрибне через неї, тільки і бачитимете п’яти.  

Юрко, майже  п’ятнадцять. Швидкий та зухвалий бунтар.  Без «пробок», заторів та світлофорів. Деякі колеги запевняли, що і без совісті. Працював уже третій місяць. Ніхто не бачив його в сидячій позі. Незмінний атрибут – роги-навушники – захист від порожніх балачок та дорослих настанов. Його швидкість дорівнювала швидкості світла, зухвалість теж не відставала в цьому сенсі. Міг щиро різонути, як словом так і ділом, і так само щиро віддячити. Та останнє якось губилося на фоні першого.

Старший зміни відчув це гарцювання. Обернувся і знайшов живі карі очі, що дивилися на нього прямо та відважно. Щоб там у вухах не грохотіло, та очі були тут, свідомі.

Голосування. Юрко відсторонився від стіни і  глянув на годинник, втрачено вже десять хвилин часу. Папірці полетіли на стіл. Коли черга дійшла до нього, Юрко завмер перед пакунком. Чорний папір, нічого особливого з виду, навіть без бантика або хоча б простенької стрічки. Та щось важливе було там. Хлопець обережно поклав руку на пакунок. Навкруги зацикали та зашипіли. Він не зважав, лише відчув, як під долонею щось легенько стукнуло. Ніби маленьке серце.

Папірці перерахували. Одинадцять проти одного. Старший зміни дивився на папірець, на якому твердо відбивалася літера «Я».

Вибрали відповідального. Він почав збиратися. Пакунок обережно поклали в жовтий бокс. Звідкись почувся рівномірний стук. Це малий цокав нігтем по циферблату свого годинника. Втрачено вже півгодини. Всі завмерли, навіть відповідальний.

– Не встигне.  – ніякої зухвалості, лише констатація факту.

Відповідальний почервонів від обурення. Розкрив було рота, ніби риба на суші. З боксу почулося легеньке «тук»   …

– Не встигну. – схилив голову. – Маєш їхати, але обережно. Там дійсно щось цінне.

В руки Юрка опустилася сумка. Він кивнув. Підошви і очі загорілися. Серце закалатало, двигун увімкнувся наповну. Двоколісний товариш вже був напоготові. Міцна рука схопила Юрка за плече і з силою розвернула до себе. Сині очі по-батьківськи дивилися на нього. Юрко знітився і зняв навушники.

Старший зміни вказав на сумку:

– Те, що там – цінне. Для тебе – ні, але для того, хто це дарує – так, і для того, кому цей дарунок – теж, хоча, можливо, він того і не усвідомить. Ти лише інструмент, спосіб, яким пункт А хоче доторкнутися до пункту Б. Від тебе залежить не тільки термін доставки, але й її цілісність. Якщо воно трісне або розіб’ється зовсім – це вже не матиме того значення. Не знецінюй дарунок іншого своєю жагою бути кращим. Просто виконай це для когось в першу чергу. Подумай про того, кому вартувало великих зусиль зважитися на відправку, і про того, хто має її отримати, скоріш за все навіть не підозрюючи про це.

Юрко голосно ковтнув. Старший зміни натяг на його вуха навушники і попрямував до офісу. Хлопець стрибнув на велосипед і помчав що було духу.

Будинок, куди він мав доставити пакунок, як на зло знаходився на іншій стороні його міста. Будній день, і трафік за шкалою до десяти вже сягнув дев’ятки. І часу все менше. Та у Юрка був бонус – своє місто він знав до найменшого закутку. Декілька провулків залишилося позаду, Юрко зупинився на світлофорі. Оцінив ситуацію – і  гайнув на червоний. Позаду йому просигналили, мовляв, дурень ти малий. Він лише посміхнувся і ще наполегливіше закрутив педалями. Десь тут вже мав бути поворот. А ось і він! Збавити швидкість не вийшло, різко загальмувавши, велосипед лишив чорний слід на асфальті і в’їхав у поворот. Юрко урочисто свиснув. В сумці цокнуло. Серце Юрка зойкнуло. Він зупинився і завмер. Прислухався – тихо. Зістрибнув з велика і відкрив тремтячими пальцями сумку. В вухах стукало зовсім не від музики. Розбив? Пакунок трішки зім’явся, але здавався цілим. А раптом тріснуло щось? Під долонями знов відчувся легенький стукіт. Наче живе. Юрко полегшено втягнув повітря. Закрив сумку. Глянув на годинник. Має встигнути. Останній пірует зекономив йому час. Та ледве не лишив надії і відправника, і отримувача.  У вухах загорлало. А хай йому! От бовдур! Дійсно!  Юрко зірвав навушники і щодуху жбурнув їх об асфальт. Музика перетворилася на шипіння, зам’ялася, ніби платівка, яку заїло, і от зовсім вимкнулася. Хлопець дістав пляшку мінералки і вилив собі на голову. Позбуваючись липневої спеки та власного осуду. Треба зібратися. Отже, час в нього ще є. Та зараз почнуться затори, він в’їжджає до центральної частини міста, де весь бізнес бомонд зараз переміщається із зустрічі на зустріч. Без віражів ніяк не обійтися. Інакше він не встигне. А от після центральної частини, почнеться житловий район – от там можна буде трішки розслабитися, і не гнати сильно. Та це в тому випадку, якщо він встигне туди до п’ятої вечора. Поки всі не полишать офісів та не зберуться їхати додому. Інакше – знов затори.