Янголи теж люди

Він сидів у самого краю води, міцно обійнявши себе за зігнуті в колінах ноги. Підборіддя вткнулося в дірки на колінах, а сині очі дивилися поверх них на рівне блакитне плато, що простягнулося вдалині. Хвилі час від часу з’являлися і м’яко накочували на берег, торкаючись його босих стоп, а іноді навіть і щиколоток.  Джинси намокли. Вода була теплою та приємною. Він не рухався, лише його білі великі крила малювали позаду візерунки на піску, що мав колір кави з мигдальним молоком. Він робив це зовсім несвідомо, ця звичка залишилася в нього ще з людського життя. Там, коли він про щось думав, його руки завжди малювали незрозумілі візерунки-контури. Ручкою на аркушах, гілкою на землі, або ж просто пальцями невидимі узори у повітрі.

Поруч хтось припаркувався. Він і оком не змигнув.

– Привіт! Ти чому такий похмурий?

Це Еллі, білявий янгол з маленькими білими крильцями. Охайними, напудреними. Вона була більше схожа на ельфа, ніж на янгола.

– Та таке. – пробурмотів він і подивився на неї.

Засмагла шкіра, блиск в очах.

– Я щойно з відпустки! – посміхнулася Еллі, вгадуючи його погляд – два тижні повного релаксу і ніяких турбот!

Вона лягла на пісок поруч із ним, склавши крильця під голову, і випростала свої довгі, обтягнуті джинсами, ніжки.

– Так, що сталося? Що за сум-журба тебе взяла?

– Ну, як тобі сказати … – він дивився на граційну Еллі, що ніжилася на сонці, та намагався підібрати слова.

– Та кажи вже! – засміялася вона – Я ж не з цукру! Чи ти думаєш в мене клієнтів-бовдурів не було?

Він зітхнув, а потім різко підніс долоню до горла і крикнув:

– Та він в мене ось тут уже! Ось тут! – Янгол злегка перетворився на біса, енергійно показуючи долонею місце, де його клієнт в нього сидить. -  Бовдур – це м’яко сказано! Він мене до нервового зриву скоро доведе!

Він розлючено замахав крилами, пісок полетів у всі сторони. Еллі відкинула піщинки зі щоки, навіть не міняючи пози, і розслаблено стала  бовтати ногами в повітрі.

– А що з ним таке?

Він злісно жбурнув камінець у воду.

– Я вже п’ятий день намагаюся познайомити його з дівчиною. І питання вже навіть не в тому, що вони мають закохатися. Це вже таке, тут хай як хоче. Справа в тому, що разом вони мали б здійснити грандіозне відкриття – цілий ряд невідомих людству допоки планет. Це буде грандіозне відкриття! Вірніше воно було б таким. – Янгол ледве не плакав від відчаю. -  Але нехай людство мене пробачить, та це – провал, повний провал! Бо мій клієнт – бовдур, нудний бовдур!

Янгол замовк на мить, набрав в легені повітря і продовжив:

– Він зовсім нічого не бачить окрім книг та дороги, втупиться собі під ноги і дріботить на пари та додому. Туди-сюди. І все. А вони, між іншим, вчяться в одному інституті. Тільки на різних курсах. Уявляєш?

– І які міри ти приймав? – Еллі набридло лежати і вона сіла та почала задумливо водити пальцями по вологому піску. Пір’їнки на її крилах легенько тріпотіли від вітру.

Янгол мовчки підійняв долоню і на ній з’явилася сфера.

– Уявляєш, саме так люди показують про нас у фільмах. – засміялася Еллі.

– Так, уява в них гарно працює. А от мізки – не дуже, та й не у всіх. – злісно відповів він.

– Ей! Не треба так. – Еллі пнула його в бік. – Ти що зібрався переходити в інший відділ?

– Нікуди я не зібрався. І ще чого! Псувати собі життя  через одного невдаху! – буркнув він.

– От і добре. – Еллі легенько підсунулася і поклала свою білу голівку на його плече.

Він почервонів і трохи знітився.

– То що там?

– Де?

– В сфері.

Точно. Сфера. Він на мить забув і про сферу, і про бовдура-клієнта. Але реалії життя янгола не дають відволіктися надовго.

Він подув на долоню і сфера замиготіла. Еллі побачила невисоко хлопця, обличчя якого було все в саднах, а під правим оком навіть красувався великий синець, що вміщав у себе всі кольори західного сонця. Хлопець шкандибав. Одна нога в нього була загіпсована, тому йому доводилося спочатку заносити вперед милиці, потім переносити на них всю вагу свого довгов’язого тіла, а далі він щосили впирався милицями в асфальт і стрибав здоровою ногою поруч. Це давалося йому досить нелегко, про що свідчило червоне ( не від синців) обличчя та тяжке дихання. Хлопець був неспортивним, худим, але на руках вже проявлявся натренований біцепс. Він рухався поволі,  старанно перестрибуючи нерівності на тротуарі.

– Боже ти мій! Ти що з ним зробив?! – вигукнула Еллі, різко підстрибнувши на місці.  На небі хтось загримів.

–Тихіше ти. – Прошепотів зніяковілий Янгол. – Ато звільнять зараз до Біса.

Янгол перехрестився.  На небі стало тихо.

– Це … ну того …  крайні міри … – Янгол винувато засувався на піску. – Він же її в упор не бачить, розумієш? Поспішає на свої заняття. Я йому і підніжки прямо біля неї, а він встане,  обтруситься і далі дріботить. Дістав. Чесно. От і довелося вдатися до …  велосипедиста.  – Янгол розвів крилами під осудливий погляд Еллі. – Усе було під контролем, Еллі! Я все спланував.