Колобок

Він прикрутив кран з гарячою водою та прислухався. В двері дійсно стукали. Він змахнув рушником піну для гоління з бороди і підійшов до вхідних дверей. Стукіт був монотонним, здавалося, що за дверима стоїть футболіст та гамселить м’ячем об стіну.

Він відчинив двері. Нікого. Опустив погляд донизу. Не м’яч – Колобок. І без футболіста. Кругле створіння з чомусь радісними очима та посмішкою на все … його обличчя. Перев’язане бабусиною плямистою хустинкою, що збилася на одну сторону і від цього було схоже на те, ніби в нього пов’язка на хворому зубі. Створіння радісно посміхалося та схвильовано підстрибувало на місці.

Він зачинив двері. Задумався. Це що взагалі там таке? Привідчинив двері і через вузьку щілину подивився на незрозумілого гостя. Той сидів сумирно і лише дивився на нього жалібними великими очима. Те, що це Колобок, було зрозуміло з самого початку. Цей мультфільм він бачив в дитинстві. Але! Що … робить … Колобок … на … четвертому … поверсі … біля дверей його квартири?!

Наркотики, алкоголь, сигарети – виключено. Невже це все через відсутність вітамінів в організмі? Так, добре, треба подумати. Він пройшовся по коридору туди-сюди, почесав недоголену бороду. З цим потрібно розібратися. Рішуче відчинив двері і відійшов в бік, дозволяючи гостю зайти. Колобок радісно підстрибнув і швидко покотився по коридору, прямісінько в кімнату, ніби він уже був тут колись і знав, що де. На ходу він навіть встигав щось наспівувати. Двері зачинилися. Колобок вмостився на килим і став чекати. Хазяїн квартири обережно зайшов до кімнати і сів навпроти.

– Ти хто?

– Незрозуміло Що! – радісно відрекомендувався Колобок.

– Це як розуміти? – хазяїн знову почесав недоголену бороду.

–А ти доголися, я почекаю. – Колобок почав розкочуватися туди-сюди.

Він зайшов до ванної, намилив бороду і став голитися. Повільно, розтягуючи час. Незрозуміло Що …

– А чому саме до мене? – вже без бороди сів навпроти.

– А до кого ж мені ще? – Колобок кружляв по килиму.

– А як же там бабка та дід, заєць, і хто там ще …

– Так я ж Незрозуміло Що, йду до тих, кому потрібне. А що бабка та дід? Їм хліб потрібен був, а не я. Ось вони нашкрябали мене, намісили з чим трапилося. А потім подивилися – зовсім не хочеться таке їсти. Трохи дали маху, бо до всього, чого бажаєш, потрібно підходити відповідально, а не аби як. Коли аби як – то й виходить Незрозуміло Що. Та бабка з дідом все обдумали, зрозуміли та зробили висновки. От бабка пиріжків нормальних і напекла, і смачно вийшло. А мене на підвіконня виставили, бо поки не знали що далі робити, а я знало – от і покотилося до того, кому дійсно потрібне, – Незрозуміло Що розпливлося в задоволеній посмішці.

– Так, чекай, тобто це як? Ти що жити в мене будеш? – він раптом підскочив і заметушився по квартирі: туди-сюди. Мабуть оцінював обстановку, як вони разом тепер тут поміщатимуться.

– Та не переймайся ти так. Зживемося. Не в перше ж. – Незрозуміло Що перемістилося в куточок. – Ось і місцинка для мене знайшлася. Мені багато не треба.

Він з відчаєм дивився на кругле створіння, що закотилося в куток і позіхало. Втомилося, напевне, з дороги. Придивився. За ці декілька хвилин, що воно тут, йому здалося, ніби воно підросло. Зміцніло. Пригледівся уважніше: ні, не здалося – хустинка вже туго натяглася на щоках. І він злякався, не хотілося з цим жити. А Незрозуміло Що тихенько посопувало в куточку, і підростало.

От же ж дійсно: що хочу, те і отримую. В даному випадку – Незрозуміло Що. Треба подумати. Він дістав старий велосипед і акуратно причинив двері. Створіння спало.

Педалі та думки він крутив довго. Кілометр за кілометром, думка за думкою. На вулиці стемніло, в голові просвітліло, в душі зігрілося. Коли в думках вже був лад, він вирішив звертати додому. Приїде і запише план на папір. І почне діяти. Обдумано, висновки зроблено.

Він відчинив двері і тихо зайшов до квартири. Залишив велосипед в коридорі і з острахом заглянув у кімнату.

В кутку нікого не було. Лише бабусина хустинка свідчила про те, що це був не сон. Але вітаміни до раціону він вирішив все-таки додати.