Брама

– Які ще двері? – Сем недовірливо дивиться на Анну, що ввірвалася до його кімнати, зневаживши всі таблички «не для сестер» та «треба стукати».

– Ті двері, Семе! Вони – відчинені!!! – намагаючись перевести подих, уривчасто випалює Анна і падає на його ліжко.

Третій прокол з її сторони. Спочатку порушені кордони, а тепер ще й посягання на його особисту територію.

Сем відкидає в бік книгу і сідає на ліжку. Якби не цікавість, Анна вже б виміталася з його кімнати, та гінця, що приносить гарну новину, не виганяють. Принаймні не так швидко, хай хоча б оговтається. Та і взагалі формат їхніх стосунків останнім часом дозволяв Анні мати деякі привілеї.

– Ти – впевнена? – запитує він. Та Анна хоч і дівчисько, але це єдиний її мінус. Сем це вже перевірив. Вона хоробра, ніколи не бреше, і ніколи не залишить в біді. Це єдина сестра, з якою, він вважав, йому пощастило, бо дві молодші були звичайними дівчатами зі своїми заморочками.

Отже, двері.

Два місяці тому, якраз на початку літа, Сем та його родина переїхали в передмістя: затишне містечко з плутаними вуличками та старими будинками. Сем не знав, в якому стилі виконані будівлі, та чув, як батьки говорили між собою щось про вікторіанство та ще трохи про англійський стиль, і, здається, про готику. Можливо, саме через всю цю суміш стареньке містечко і було таким чарівним. Більшість будинків переходило з покоління в покоління, зберігаючи дух минулих віків. Були тут і маєтки з великими територіями, і невеликі одноповерхові будівлі. Сім’я Сема придбала комфортний будинок у два поверхи, з підземним гаражем та невеликим садом.  Стоячи на під’їзній доріжці й дивлячись на своє нове житло, Сем відчував справжній захват, а тато гордо розповідав  про англійський стиль та ще багато чого, що зовсім не мало значення для Сема. Він вже бачив, як бігає сходами  та садом.

Розпочиналося літо. Батьки Сема кожного ранку їхали на роботу до великого міста, а Сем і сестри залишалися вдома, насолоджуючись літніми канікулами. Через тиждень молодших відправили до бабусі з дідусем. Сему та Анні пощастило – там могли впоратися лише з двома внуками й лише з тими, що були більш спокійними. Саме тому Сем і Анна зосталися на літо вдома. І навіть не шкодували про це.

Перший тиждень, проведений разом під одним дахом, вони вдавали, що не знають одне одного. Сем читав книги й самотньо буцав стареньким м’ячем об стіну будинку. Анна щось малювала та каталася на гойдалці в саду.

Через тиждень такого існування вони поступово стали придивлятися одне до одного. Анна виявилася класним напарником по футболу, а Сем гарно читав вголос.

Могло здатися, що в містечку зовсім не було інших дітей, але це не так – вони були, просто роз’їхалися на літо до родичів.

Одного ранку Анна зробила тости, дістала батьків термос і наповнила його гарячим чаєм, а коли Сем прокинувся, повідомила, що йде шукати пригоди. А він хай як хоче. Потім натякнула, що тостів вистачить на двох і є ще одна кружка. Сем в той момент здивувався, чому він раніше не дружив з нею? Мабуть, не розгледів тоді, що вона нормальна.

Двері вони знайшли через декілька годин. Вулиця за вулицею, потім вузенька, ледве помітна стежка визирнула з-за рогу і привела їх до тієї брами. Покручені металеві прути звивалися між собою. Такі брами вони з Анною бачили раніше лише у фільмах, а в таких маєтках, що виднівся далі, завжди було багато таємниць.

Сем прикинув висоту.

– Немає за що зачепитися, – Анна випередила його.

І дійсно, брама та огорожа були непростими: ніякої можливості забратися нагору. На самій брамі висів важкий замок. Вікна маєтку чорними очима маячила попереду.

Вони з Анною приходили туди щодня, та замок так і висів нерухомо на брамі. Ніхто не заходив і не виходив. Вони доїдали тости, допивали чай і йшли додому. Потім їхні подорожі відбувалися через день, а потім Сем вирішив взагалі покласти спробам край і забути про пригоду, що так і не відбулася.

І ось Анна в його кімнаті, лежить на його ліжку і каже, що двері відчинені. Через пів години вони вже стояли перед ними, розчервонілі щоки палахкотіли, легені намагалися оговтатися та знову вмістити в себе необхідну кількість повітря. На брамі знову висів замок. Сем сердито глянув на сестру.

– Не дивись так, Семе. Спробуй. Штовхни їх. – наполягала Анна.

Брама була відчинена. Замок почепили для годиться.

– Вони завжди були відчинені, – ошелешено вимовив Сем, дивлячись як двері розчиняються від його легкого руху. 

– Ага! – радісно застрибала Анна. – Ми просто з тобою два дурні! Ніколи не пробували штовхнути. Ну що? Заходь!

Анна махнула рукою в бік стежки, що вела до маєтку.

– Давай! Ти перший!

– Ти не заходила? – вражено запитав Сем.

– Ні. Це ж твої двері. Ти їх першим тоді побачив, і вирішив підійти. Я бачила, як ти дуже хотів потрапити всередину, кожного дня.

– Ти теж хотіла.

– Так, але  для тебе вони мають більше значення. Хочу, щоб ти зайшов першим. А я – за тобою.

Сем підняв ногу аби нарешті перетнути цю бажану межу, а потім опустив на місце. Взяв Анну за руку.

– Разом. Ходімо разом.