Глава 5

- То він хотів втекти, але у когось були інші плани, – я ознайомлювалась з  висновком нашого експерта-криміналіста, – що ж так мало речей прихопив? Виходить, я мала рацію, Ліля або працювала на нього, або була замовником. Треба негайно знайти всіх його «працівничків».

- До речі, Агато, досить дивні сліди на землі. Таке враження, що він спочатку з кимсь боровся, а потім раптово припинив, зробив крок назад і, наважусь припустити, тільки тоді отримав кулю.

Я, наче й почула Євгена, але хвилювання за Арчі не дозволяло будувати нормальних версій. Де він? Хто такі ті люди? Чому попросив не шукати його? В мені, ніби вибухівку сховали, ще трохи і я не витримаю. Ні, треба повернутися до самісінького початку і перевірити все наново.

Довіряючи своїй інтуїції, я приїхала до будинку Дмитра Менщинського. Знаю, що там нічого не знайшли та все ж. Раптом я чогось не помітила. Ключі від його оселі до закінчення розслідування знаходилися у нас, тож до будинку я потрапила одразу. Блукала собі кімнатами й неспішно все роздивлялася. Дивно він жив, ніби просто ночувати приходив. На майже голих стінах висіло декілька світлин, на яких Дмитро тримав відеокамеру та весело посміхався. Звісно я їх бачила, коли була тут після вбивства, нічого незвичайного. Можливо чоловік теж хотів стати блогером, вчився відео знімати. Хтозна. А далі зайшла до кімнати, де й сталося невиправне. Я ніколи того не виказую, але в таких місцях моя шкіра завжди вкривається сиротами, ніби відчуваючи енергетику вбивства. Я наблизилася до штатива, що стояв коло…трясця! Як же я одразу не зрозуміла! Штатив для фільмування зараз стоїть коло вікна, напевно, його пересунули, коли оглядали кімнату, тому я і не звернула уваги. А вікно виходить на подвір’я Лілі. Якщо Дмитро використовував штатив за призначенням і знімав відео, на ньому міг залишитися вбивця…То, ймовірніше за все, його й «прибрали», бо вбивця побачив відеокамеру у вікні і вирішив позбутися доказів. Напевно, він стежив за Дмитром, а це означає, що Карина, до якої чоловік приходив тоді вночі, може бути в небезпеці. Але чому Дмитро повернувся раніше і навіщо переслідував дівчину? Я схопила штатив, щоб його ще раз уважно оглянули та поквапилась до відділку.

Поки експерти робили свою справу, я вкотре зосередилась на прямій трансляції з вбивством Лілі. Ніяк не збагну, що ж там не так…

- Агато, ти тут? –  в мене й подих перехопило, до кабінету увійшов Артур.

- Арчі…, - я підхопилася і кинулася чоловіку в обійми. Він зарився однією рукою в моє волосся, а іншою притиснув за стан. Я тілом відчувала, як стукотить його серце, а от власне зараз точно вистрибне.

- Де ти був? Хто ті люди? Що трапилося взагалі?!

Артур віддихався і запропонував присісти.

- Я не розповідав, але мого блокатора останні декілька днів атакували програмки-шпигуни з міцною системою безпеки. Коли я побачив наших «гостей» у відеодомофоні, то одразу збагнув, що мене знайшли. – Артур виглядав на диво задоволеним, як для таких обставин.

- І хто це був?

- Міністерство внутрішніх справ! Уявляєш? Точніше, його представники. – Чоловік нахилився і взяв мене за руки, – Агато, вони оцінили мій винахід і запропонували працювати у них.

- Що? Арчі, це ж чудова новина! Хоч і неочікувана…, - я справді щиро зраділа за Артура, люди з його розумовими здібностями заслуговують на найкраще. Але ж ми стільки разом пропрацювали, а тепер він поїде…Несподівано, чоловік підсунувся ближче і лагідно доторкнувся до моєї щоки:

- Агато, ти зі мною до столиці? – я аж здригнулася від цього запитання, але посмішки стримати не змогла:

- Я подумаю.

Артур посміхнувся у відповідь і почав наближатися до моїх губ, але до кабінету, наче буревій, увірвався Васильович і ми миттєво відсунулися один від одного.

- Кропиво, чуєш? О, вітаю Артуре, мені вже про тебе доповіли. Молодець! Хвалю! Не забудь оковитої нам на стіл. Кропиво, там допитали одного зі злочинців, що працював на Тимофія Мокрія, він повідомив, що Ліля «зливала» їм особисте і навіть персональні дані цих…, як їх…блогерів! Втиралася в довіру, потроху вивідувала все, а потім надсилала інформацію Тимофію, який шантажував бідолашних і публічно топив у багнюці. Ви б це почитали, це жахіття якесь! Так і до божевільні недалеко. До речі, а що ви переглядаєте?

- Запис прямого ефіру, під час якого сталося вбивство.

- Ага, бачу. – Васильович затримався на хвильку. – Тьху! Ну й вдарив, вибачте, як дівчина!

- Що? Що ви сказали? Як дівчина? – і тут до мене дійшло, що саме мені не давало спокою весь цей час. Удар, удар був дещо нетиповим для чоловіка. Таке враження, ніби убивці важко його завдавати.

Через двадцять хвилин я стояла коло магазина, де працювала Карина. Здається мені, не все вона розповіла про Дмитра. Я смикнула за двері, проте магазин був зачинений. Ну і де її носить? На дзвінки не відповідає. Хоч би вбивця до неї не встиг дістатися. Я відрядила своїх оперативників до інших дівчат: Віра й досі в лікарні, Стефанія вдома з дітьми, а Оля пішла до басейну поплавати. Проте, передчуття в мене були не найкращі.

- Що, знову зачинено?

Я озирнулася, біля мене стояв дідусь з сивою бородою та чудернацькою панамкою.

- А що, часто тут зачинено?

- Та я вже який день навідуюсь, до того ж в різний час, але постійно натрапляю на зачинені двері! От молодь, взагалі працювати не хоче.