- 4 -

Після тієї ночі Алвін намагався більше розмовляти з Яшеірою, яка уникала його прямого погляду й взагалі зайвих розмов. Вони стали ближчими й зовсім не через кайдани, які зв’язували їх. Минуле їх наздоганяло дуже стрімко.

 Вайлдхарт не відмовляв собі в спокусі, він безсоромно й відкрито виявляв бажання пристрасних поцілунків й не лише. Калмін не могла йому чинити опір, моментами навіть й не хотіла. Її тіло пам’ятало його дотик, й те, яким він був вмілим коханцем.

Два тижні пошуку чаклуна, який би зміг позбавити кайданів, завершувалися невдачею. Ще два вони витратили на блукання лісом, де начебто жив маг-самітник, який би міг розчепити кайдани. За цей час Вайлдхарт чудово усвідомив, для чого принцу Яшеіра, й справа була далеко не в її могутності як некроманта. Принца цікавило навіть не сама Яшеіра чи її врода. Він не збирався робити з неї королеву, скоріше піддослідного, або ту, хто народить йому могутнього наслідного принца. Принц дізнався таємницю Яшеіри.

— Ти цілувала принца?

Питання Алвіна змусило Яшеіру подавитися пампушкою.

— Я не буду тобі відповідати! — сердито вона прошипіла.

— Можливо спала?

— Вхопили б тебе чорти, ти даси нормально доїсти цю кляту пампушку?

— В мене також були інші жінки. В цьому немає нічого ганебного!

— Не спала я з принцом! Моя робота полягала виключно у виконуваних забаганок, за які він щедро платив.

— Секс – також може бути забаганкою, за яку принц міг щедро заплатити, — Алвін не зупинявся. — Так ти йому відмовила чи не задаволь…

Гучний ляпас змусив Алвіна замовкнути. Його щока пульсувала від болю.

— Ти ніколи не вмів вчасно зупинятись. Я не буду перепрошувати! Алвіне, можливо тебе дратує думка, що я могла спати з принцом?

— Так, дратує, — спокійно вимовив Вайлдхарт. — До божевілля дратує, — його погляд знову став зловісним та темним. — Я знаю твій секрет, — вдихнувши ніздрями повітря, він намагався опанувати себе. — І уяви на хвилинку, я не використовую це.

— Коли ти дізнався?

— Ще в академії.

— Як? — в її очах тепер був страх.

Він був один із тих чаклунів, що мали владу заклинати істот зі світу Мороку. Чомусь раніше про це Яшеіра не думала, хоча прекрасно знала, чим займається сім’я Алвіна.

— Ну-у, — він на кілька секунд змовк, підбираючи правильні слова. — Коли ти віддаєшся почуттям з головою, твоя шкіра в певних ділянках виблискує зміїною лускою. При першім разі я гадав, що мені здалося. Потім це повторилося. Не складно додати два плюс два.

— Я не цілувала принца. Він мене поцілував. Це стало для мене несподіванкою, сила керується емоціями. Не лише від задоволення. Коли я відмовила, то дізналась, що мій багатий наймач – королівської крові. Напевне саме тоді він й побачив свічення зміїної луски.

— Як ти отримала силу крилатого змія?

— Коли народилася я майже відразу померла. Батько змусив душу повернутися в тіло, й коли я перетинала межу, не знаю чи власне я сама вхопила частинку душі Аспіда, чи він за мною вв’язався. Одним словом ожила я з дарунком зі світу Мороку й без батька.

— Як ця сила проявляється?

— Ну окрім загадкових малюнків зміїної луски на шкірі яка світиться – це джерело. Такий собі магічний резерв, який не гасне.

— Тобто?

— Я маю два резерви й можу по черзі з них черпати. Моє людське, вміщує не надто багато магічного потенціалу, за це в академії мене вважали слабкою. І ти до речі також. Але джерело Аспіда – неосяжне, завдяки якому я стала чудовою чаклункою.

— Як щодо зміїного хвоста чи ще якихось перевтілень?

— О Господи! Алвін, ти серйозно в це віриш?

Він всміхнувся, даючи зрозуміти, що його запитання було жартом.

— Я хотів дати тобі своє прізвище, — тихо він прошепотів, направивши свій погляд на полум’я.

Яшеіра нічого не могла сказати у відповідь, лиш думала про те, що всі їхні важливі моменти завжди відбуваються біля багаття, а п’ятниця тринадцяте все-таки не щаслива дата.

— Я мав серйозні наміри щодо тебе.

— Настільки серйозні, що удавати ніби ми не знайомі при решті, що ми взагалі знайомі. Не розповідай мені цих казок. Що було те було. Залиш минуле в минулому.

— Я не хочу нічого лишати. Не секрет, що в нас з тобою були різні статуси, гадаєш зробивши тобі пропозицію, ти б погодилась? Припини Яшеіра, ти ліпше мене знаєш, куди б ти мене послала з цією пропозицією. І моя матір би до тебе приєдналась.

— Через це я й змінила прізвище й всі папери. Я не хотіла, щоб ти мене шукав.

— Тобто ти все знала?

— Не все, я лише почула, що ти попросив професора викреслити моє ім’я зі списку. Я так сильно тебе кохала, що готова була тобі це вибачити з легкістю. Але я б собі не вибачила таку поведінку.

— Тепер ти знаєш правду.

— Це нічого не міняє.

— Яшеіра! — він буквально прогарчав її ім’я. — Тобі обов’язково так себе поводити? — Вайлдхарт поруч з нею дозволяв своїм емоціям проявлятися повною мірою, не стримуючи їх. — Я сказав тобі, що збирався зробити тебе своєю дружиною. Я знав твій секрет і нікому нічого не розповів. Я б міг просто підкорити твою волю собі, але не зробив цього. Я шукав тебе Яшеіра, всі роки! Коли мені дали це завдання, я гадки не мав, що Яшеіра яку я маю привести до департаменту – це моя Яшеіра! Ти не можеш сказати, що байдужа до мене, твоє тіло говорить за тебе саму! І я не роз’єднаю ці кляті кайдани, доти, доки ти не визнаєш що…