- 1 -

 «Коли я отримаю посаду голови департаменту магії, то першим, що зроблю, так це  забороню всім жінкам вивчення некромантії та вступати в ряди чаклунів! Від них там лише одні проблеми! Особливо в п'ятницю тринадцятого!»

Алвін Вайлдхарт спадкоємець могутнього сімейства, яке з поколінь в покоління передавали древні вчення про первину магію, виклики істот зі світу Мороку та відловлювання проблематичних чарівників. Найперші помічники короля в регулюванні всіх магічних питань. Чаклуни, які керують королівством в тіні короля.

Алвін окрім славнозвісної сім’ї, мав найліпші показники у виконанні всіх доручень та місій, а ще мав приголомшливу зовнішність. Зовнішність через яку жінки втрачали свідомість, та вишукувались в шеренгу, щоб отримати бодай можливість з ним лишень заговорити. Високий, сіроокий брюнет, з натренованим тілом та вишуканими аристократичними рисами обличчя. Алвін мав в роті золоту ложку буквально з народження й був завидним холостяком в королівстві.

Він чудово розумів, що родився справжнім щасливцем практично в усьому. Закінчена академія Чарівників на найвищі бали, складені всі іспити, практики. Все до чого брався Алвін, закінчувалося успіхом. І все в його житті йшло так, як він собі запланував. Майже все. Очікувана посада напроти якої, Алвін ще не поставив галочку, вже була практично в його кишені. Він як ніхто інший заслуговував на цю посаду, на думку міністрів, якби не одне але…

— Тобто, я не отримаю посаду? — Алвін на кілька секунд розгубився й відразу ж себе опанував, тримаючи марку Вайлдхарт, які дуже скупі на емоції.

Він майже жодного разу не чув відмови, отримував все жадане з пелюшок. Алвін поправив на лівій руці браслети, два тонких золотих кільця, які слугували його статусом при королівському дворі. Дивна звичка яку він робив на інстинктивному рівні, коли йому не подобався розвиток подій.

— Ви не правильно зрозуміли, пане Вайлдхарт. Дехто з міністрів вважає, що ви надто молодий для цієї посади, всупереч всьому вашому послужному списку. Ніхто й ніколи не очолював департамент магії в тридцять три. Тож, я вирішив що пані Калмін зможе вам допомогти. Приведіть до міністерства  чаклунку – Яшеіру Калмін. Вона дещо… — головний міністр закашлявся, поправляючи туго стягнуту хустину на його горлі. — Загубилася. І якщо вона погодиться до нас завітати, звичайно не без вашої підтримки, ви обов’язково отримаєте місце голови департаменту магії. І більше ніхто не зможе піддати сумніву, що ваш вік заважатиме вам.

— Калмін… — Алвін прошепотів собі під ніс прізвисько, яке здавалося йому дуже знайомим, але він не міг пригадати, де він його чув.

— Пані Калмін спеціалізується на некромантії, як і її батько. Видатний професор Мавейт Калмін, — вніс поправки Куорі Калатан, відповідальний за кадрові призначення чаклунів на посади в міністерстві.

«Вся магія некроманта зав'язана виключно на мертвому тілі, кістках і душах, і він здатний використовувати будь-яку зі здібностей підкореного…» — Алвін згадав перші рядки книги Мавейта Калміна, яка присвячена некромантії. Його найнеулюблініший предмет в академії, який йому найтяжче давався. 

«Ненавиджу некромантію і некромантів! Господи, чому така бридка магія взагалі існує?! Черпати магію з мертвих – просто аморально!»

— А що не так з донькою Мавейта Калміна… я гадав, у видатного професора Калміна немає продовження роду. Некроманти взагалі не продовжують рід. Якщо мені не зраджує пам'ять, професор Калмін таємниче загинув тридцять років тому. Причини так і не встановили, від чого помер некромант.

— Міністерство також так гадало. Професор нічого про себе не залишив та й про його особисте життя мало що відомо, тому не дивно що ми не знали про його доньку. Доки  звичайно пані Яшеіра Калміна про себе не заявила. Досить гучно, щоб про неї почув спадкоємець королівського трону.

— Вона що образила королівську сім’ю?

Алвін ледь стримав посмішку, згадуючи принца, що мав шалений норов, та прославився тим, що не вмів керувати своїми емоціями, особливо з жінками.

«Яшеіра…» — ім’я боляче обпалило пам'ять Вайлдхарта та все, що його зв’язано з цим іменем, — «Стільки ще жінок в королівстві мають таке ж ім’я!».

— Не те щоб образила, — Куорі дістав хустину з кишені, витерши спітніле чоло. — Залишила принца, без належної уваги.

— Мені потрібно знайти дівчисько, яке відмовило в залицяннях принцу? — Алвін не зміг стримати подив. Він дивився на Куорі, який нервово перекладав папери на своєму столі, з певною періодичністю витираючи руки та чоло від поту. — Пане Калатан, з всією моєю повагою до вас, я не розшукуватиму втікачку-коханку принца. Подібного роду завдання… не для мого рівня.

— Принц наполягав, щоб саме ви це зробили. Пані Яшеіра дуже цінна для принца в усіх сенсах, — Куорі зробив паузу, — я б сказав навіть єдина, у своєму роді.

Вайллхарт закотив очі, зважуючи подумки всі «за» і «проти» цієї місії.

— Її просто привести в міністерство?

— Так.

— Пане Калатан, я ж дістану посаду, чи не так? Якщо таким чином ви вирішили мною маніпулювати, просто так, вам це не минеться. Ви досить добре мене знаєте, і знаєте, що я завжди дотримую своїх слів.

— Пане Вайлдхарт, багато хто з департаменту справді вважає вас замолодим для цієї посади, і якщо ви залучитесь підтримкою принца, який без п’яти хвилин король на троні… — Куорі тяжко видихнув. — Просто приведіть дівчину в департамент, а далі ваше безтурботне життя стане ще більше  безтурботнішим.