Частина 13

Погляд Роні зупинився на нас, її широкі очі стали ще виразнішими, вона ніяково промовила:
– Вибачте, що помішала, — опустила свій погляд.
В той час Джей взяв мене за руку, він міцно, проте лагідно тримав,
– Нічого, Роні, ми не ображаємось, – сказав Джей, і я одразу штовхнула його за руку, він сказав це досить зухвало.
– Зараз прийдемо, – відповіла я, і дівчина закрила за собою двері. Джей одразу глянув на мене, звісно на обличчі була усмішка.
— Навіщо ти так грубо? – звернулась я до нього, наче захищаючи Роні. Відпустила руку хлопця.
— Грубо? Тобто, коли вона до мене лізла, було б краще щоб я був лагідний з нею? Тобі так більше подобалось? – Брова вигнулась у здивуванні, на обличчі хлопця була посмішка, очі яскравіли. А й справді, весь вечір Роні дратувала мене своєю поведінкою. Згинкою пальця Джей торкнувся своєї нижньої губи, – здається хтось розучився цілуватись, – вдумливо сказав той, чим одразу розбурхав мої емоції.
– Що? Ну звісно, це ж ти протягом тижня з половиною школи нагулявся, – обурливо сказала, поки той усміхався.
— Ні, не хотів такого, тільки на вечірці так трапилось, з ревнощів, – стримано каже, – я просто зауважив, що
Не договорив, поглядом застиг на мені, вдивляючись в мої сп'янілі очі, ніби старався насолодитися, напитися, втамувати спрагу від втрачених днів та місяців розлуки
– Що? – перепитала я, бо готова була вести дискусію,
– Ти... – підбирав слова в сплутаних думках, – ти цілуєшся най-най-краще, – промовив хлопець лагідно, – я скучив за тобою, – прошепотів на вухо Джейден, вкутавши мене у свої обійми. І торкнувшись волосся, його каштанових кудрів, тепло приємно обпекло мої груди, щастя бути поруч з ним.
– Нам час іти, – линули слова наче в порожнечу, бо сама усвідомлювала безглуздість цих слів: я б годинами перебувала в обіймах, я б залишилась з Джеєм хоч на всю ніч, щоб просто відчувати його щирість. Але що якщо то просто ніч, а зранку на мене чекає втрата, холодний байдужий погляд, самота. Здавалося, наші обійми, розмови та поцілунок - просто сон, моя уява.
— Скучив за тобою, такою, за твоїм голосом, – він гладив моє волосся і я блукала в думках: скільки всього на слід буде обговорити.
— Пообіцяй, що поговоримо, – сказав Джейден, наче прочитав мої думки.
— Звісно, – стверджувально помахала головою, та рукою провела по його спині, щільніше притулившись до хлопця.
Джей вдавав, що не може розімкнути руки за моєю спиною, усміхався, та все ж крики друзів і шум з сусідньої кімнати нагадав - ми на святі Сінтії. Джейден відпустив мене, підійшов перший до дверей, відчинив їх переді мною як справжній джентльмен, і вказав рукою на вихід.
Повільним кроком, взявши те, по що, власне, я прийшла на кухню, попрямувала до дверей
– Але практики Вам все-таки бракує, Ейбігель Браун, – саркастично підкреслив і на його щічках, трохи почервонілих від збудження наших розмов, з'явились прекрасні акуратні ямки.
Я в жарт обурливо глянула на нього, і він залився сміхом.

Зайшовши в кімнату до друзів ми обоє мовчали, якомога скромніше поводились, усміхнено переглядалися, наче в ті перші дні, коли почали таємно зустрічатись і старались, щоб ніхто не дізнався.
Сінтія під наші оплески та всім відому пісню «З днем народження тебе» задмухала свічки на торті. Потім Джек кожному, окрім Ніла, який "таку фігню не п'є" та Шарлотти, що рідко вживає спиртне, налив шампанське. Зробили фото, всіх щасливих, усміхнених друзів. Найпершими пішли Роні та Шарлотта. А всі ми о пів на третю, ще танцювали й веселилися, сміялись згадуючи кумедні ситуації. Здавалося що все повернулось, здавалось я знову втрапила у час з теплими літніми ночами, пікніками й прогулянками до скелі – місця наших зустрічей.
— Це був прекрасний вечір, – сказала Сінтія обіймаючи мене на прощання. Я вже зібралася виходити
– Це правда! – відповіла я.
— Еббі, я б хотів піти з тобою, якщо ти дозволиш – промовив Джейден,
погодилась
Ми обнялись з друзями, Джей акуратно натякнув Нілу, що йому також треба вже додому.
Ми вийшли на прохолодне майже ранкове подвір'я, легкий вітерець одразу торкнувся мого тіла. Збираючись до подруги, та знаючи що поїду додому машиною, зовсім не очікувала, що надворі буде так холодно. Моє шовкове плаття не гріло, підбори були не зручними, а піджак яким я покривала оголені плечі також з не цупкої теплої тканини.
– Чекай, Еббі, – звернувся Джей, закриваючи за собою двері, хлопець зняв чорну джинсову куртку, і вкутав нею мої плечі, – зараз викличу таксі, треба було це зробити раніше.
– Пройдімось, – запропонувала я.
– Справді цього хочеш? – перепитав він.
– Дуже, я скучила за тобою, Джейдене.
До мого дому від Сінтії часу йти, близько пів години. Прохолодне повітря освіжало, давало дихати на повні груди. Ніч вже готова була відходити, та сонця ще не було видно. Клацаючи підборами по асфальту тримаючи Джея за руку, спершись до його плеча я йшла додому. Біля нього відчувала себе собою, ніжність була і в його словах. Чи справді ми так просто помирились? Ні. Бо попереду була розмова, не проста. І з одного боку я вже готова була її розпочати, а з іншого розуміла - якщо випливе те, що знову образить, те чого я так боялась, що якщо це тільки ілюзія наших сп'янілих думок і цього вечора, а з приходом дня це все зникне?

– Вибач, що тоді вчинив так, – розпочав розмову Джейден. – Давай розповім все, що знаю, що хотів розповісти ще раніше, – ми зупинили хід, і він поглянувши на мене запитав: – ти готова вислухати мене?
– Звісно.
І Джей почав розповідати, знов нагадуючи мені ті події.
– В той час в наших стосунках були свої негаразди, пам'ятаєш, ми сварились через якісь дрібниці, майже кожного дня сперечалися, чому я й досі не знаю, якось так складалися події. І також ти знаєш про те, які скандали почались в мене вдома: батько не хотів залишатися тут, йому запропонували роботу в Атланті, мама спочатку зраділа, і не була проти, Мейбл того року поступала то їй було навіть байдуже, адже все одно б покинула дім, а я не хотів. Звісно головна причина мого небажання переїздити ось тут, зараз біля мене, – сказав хлопець і сильніше притулив мене до себе, – але крім цього я не бажав їхати в інше місто, змінювати буквально все, і взагалі не уявляв як би ми з тобою були... Я промовився про переїзд коли ми з тобою сварилися, проте насправді навіть не думав їхати. Договорився з батьком, що цей дім вони "авансом" дарують мені на повноліття, і я залишаюсь тут, – і він погодився? – запитала у хлопця я, – ну не так просто, але так, там просто ще одна умова була, – відповів хлопець, – і яка ж? – ну-у-у, – хлопець вдумливо глянув на вид міста праворуч нас, ми вийшли до широчезної центральної дороги. – Я пообіцяв забути про бажання музичної спеціальності і піти на щось "правильне" за його словами. – Джейдене, це... – хотіла щось відповісти, але не змогла підібрати слів, – Ну загалом я погодився.
Ми звернули праворуч, до вулички, що називається Східна там височіли зелені дерева, вітер завівав сильніше і тоді Джей запропонував мені йти за його спиною, тримаючи його за руку.
– А потім трапилось "Свято осені" чи як воно там, – "Містер і Міс осіннього балу" – переправила я, – хто взагалі цю дурницю вигадав...так ось, ти сказала, що не прийдеш, тому я вирішив також не йти, а потім в сторіс бачу як ти танцюєш з хлопцем.
– Так тоді вийшло дуже, максимально... – старалась підібрати слово, – неправильно, – сказала я, – адже справді не хотіла йти, але потім зателефонували зі шкільного активу, їм потрібно було допомоги на 10 хвилин, а потім підійшов той, я вже й імені не пам'ятаю, ну і я не відказала в танці...
– Танець це пів біди, – голос Джея став грубшим, – мені сказали, що ти цілувалася з ним. – З роздратуванням сказав хлопець. Я одразу обурено відповіла:
– Ні, це не правда, я з ним нічого не мала, – звернулась до нього.
– Еббі, – він повернувся до мене, – я знаю, – сповістив той, – але тоді не знав, і звісно розлютився. У нас тим паче були сварки, якісь незрозумілі докори. І я подумав, що тобі справді краще з кимось іншим, – він знову поглянув на мене, – що ж мені лишалось думати, коли я погодився на такі умови задля того, щоб лишитися тут, а ти
– Навіщо комусь це, для чого взагалі говорити брехню... Евелін – спантеличено усвідомила я.
– Евелін, – стверджувально повторив він.
Ми стояли дивлячись одне на одного наче повернувшись в той вирій подій, і тоді мені стало все зрозуміло: – Саме вона мені начебто випадково розповіла про ситуацію в день народження Стіва.