Частина 10

Увечері мені написала Шарлотта, вона вже в найближчий день повинна була повернутися до школи, що дуже добре, адже так ми з могли б обидвоє привітати Сінтію. Подрузі на день її 17 річчя я приготувала набір з різними дрібничками в невеликій за розмірами коробочці : косметика, різні бальзамчики і креми. Також приготувала колаж з наших фото, який можна буде прикріпити на стіну.

На наступний ранок, Альберт знову чекав мене біля дому, а приїхавши до школи мене зустріли невдоволені обличчя друзів. Коли я спитала в них що сталося, то Ніл зняв кепку, і я побачила великий округлий синець під оком. Побився з кимось з хлопців, проте чому і як не розповів.

Після уроку ми з Нілом та Сінтією стояли і гомоніли в холі, Джейден як завжди спізнився, і прийшов тільки до 2 уроку, той підійшовши одразу привітався з хлопцями поряд, потім підійшов до нас. Одразу привернула погляд широчезна блакитна футболка, Джей легко приобняв Сінтію, потім мене, ледь торкнувшись,  як зазвичай, як годиться і звісно без жодних емоцій, присів на лавку перед нами, ми ж просто стояли. Його кудряве волосся стирчало в різні боки, той кудрявий чубок хтось навмисне розпушив, а він сам виглядав так, ніби не спав всю ніч. Очі були втомлені, трохи сумні.

– Хто не давав тобі спати? – в жарт запитав Ніл, і подав хлопцю пляшку води. 

– А тобі? – запитав у відповідь юнак і глянув на блондина, до речі, руки якого також видавали бійку, подряпини і почервоніння було добре видно.

– А все ж, – цікавився і далі Ніл, присів поряд з Джеєм, усміхався з цікавістю в очах. Поки хлопець пив води. 

– Добре, я краще пізніше підійду, – привставши з лавки запевнив Джей, слова звучали з нотою роздратування. Прокрутивши кришечку пляшки передав Нілу воду.

– Ота брюнетка? – Ніл вказав  рукою на дівчину, ми всі глянули на кого він вказав, дівчина стояла біля дверей, і невпинно розповідала щось Роні.

–  Ти про Сицилію? –  Повернувся до хлопця Джей, глянув на нього, потім перевів погляд на мене, посміхнувся. – Е, ні. - Він махнувши головою знову посміхнувся.

– А ось Еббі саме Сицилія докучала, напевне їй найбільше треба, –  з докором промовила Сінтія і глянула на мене, зрозуміла, що краще треба було промовчати. Але слова сказані і почуті. Звісно я не хотіла говорити про це з ним, чи з будь-ким іншим. Мені не треба жалітись. Прийде та дівка знову, знову почує мою відповідь.

– Що? Коли це таке було?–  Втомлені очі, що видавали роздратування і бентежність затримались на мені.

– Коли не можеш прояснити ситуацію серед своїх залицяльниць, то хоча б скажи їм, що мене вплувати до тебе не потрібно. – відповіла Джею, глянувши на нього. – Я вже піду в клас, – сповістила Сінтії, і зробила крок в сторону, хлопці провели поглядом, не сказавши нічого. 

Надворі вітер ставав все сильнішим, гілки старого дуба хитало зі сторони в сторону, торкаючись вікна видавав не приємний скрип, я сиділа за партою в кінці класу і просто хотіла в тиші подумати, помовчати, настрій був досить сумний, понурений. Та тільки на самоті мені побути так і не дали. Робін. Він же мій нібито хлопець, якому я декілька разів пояснювала, що не бачу між нами щось серйозного, що я хочу бути з ним друзями, якщо це можливо. Насправді після того випадку на вечірці моя думка про ного змінилась не в кращий бік, він покинув мене, пішов, поводився дивно. І не зважаючи на те, що можливо спочатку я думала що між нами щось таки можливо, усвідомила. Ні. Не потрібно зустрічатися для того щоб заповнити порожнечу від минулих почуттів. Не потрібно. Воно не допомагає, а тільки руйнує, і мене і його. Зруйнувало б. Я холодна до нього, в поцілунках нема пристрасті, а його повідомлення не приносять усмішки. Та все ж впертість Робіна не хотіла почути моїх слів, бачити моїх справжніх бажань, він не слухав або не чув мене. Тож продовжував говорити, що все добре.

– Привіт, Ейбіґель, – зайшовши в напівпустий клас привітався чорнявий. Він повернувся із тренувань, напевно, бо не переодягнувся з спортивної форми, безлад був на голові, волосся стирчало в різні боки. 

- Моя квіточко! –  підійшовши той торкнувся мого передпліччя, нахилився щоб поцілувати, та я одразу забрала його руку та відхилилася. Що йому від мене треба було? Я йому написала чорним по білому, ми не зустрічаємося більше. З мене досить.

– Вибач, хіба ти не бачив мого повідомлення, – запитала я, і мій погляд привернули його почервонілі руки. 

–  Я думаю ти пожартувала, ти ж не думаєш так насправді? – посміхаючись запитав той.

Ну невже я не ясно виразилась. Написала. Сказала. Повторювала.

–  Робіне, вибач, але стосунків між нами не буде. – Я встала з стільця, а хлопець кулаками вперся в парту. 

– А поцілунки? А наші розмови? Твої слова? – хлопець підходив ближче, голос ставав грубшим, його посмішка на очах змінилась на розлючену гримасу. Ая ж відступаючи назад впиралась в холодну стіну. І хоч один, хто сидів по той бік класу глянув на нас, та ні всі вони були зайняті своїми справами, сиділи в телефонах. Хоча звісно одразу зрозуміти що ми сварились не так і просто. 

– Я тобі нічого не обіцяла. Жодного разу не обіцяла. – Вже розсерджено відповіла йому.

 – Боляче, – тихо виривалось з моїх вуст, коли той схопив моє зап'ястя.

–  Ти виставляєш мене повним лохом перед всіма твоїми і моїми друзями. Хіба я заслуговую на таке? 

–  Про що ти взагалі. І відпусти мої руки, бо зараз закричу, – наївно сповістила я ніби ця погроза могла його налякати. 

– Нічого ти не скажеш.

Робін відпустивши мої зап'ястя, своїми гарячими руками схопив за шию і поцілував проти моєї волі, я не встигла промовити слово, як його язик проник до рота. І це найогидніший поцілунок який у мене був. Його гарячий подих став для мене бридким, його язик, і запах мені бридкий.

Руками я вдарила по його грудях, трохи відсупивши назад той обурено глянув на мене, я вліпила йому ляпас, а на його щоці з'явився почервонілий слід моєї руки. Я знову штовхнула хлопця, і той мало не зачепившись через парту тим самим самовільно випустив мене.