Де я? Що сталося?
Чула лише голос Мейбл:
– Еббі отямся, прошу, отямся.
Відкрила очі, перед собою побачила руді коси подруги, протерла своє мокре від води, якою мене вмивали, обличчя.
– Нічого, все добре – сказала я, дивлячись на її переляканий вираз обличчя.
– Як я налякалася. Зараз дам води пити.
Подруга подала мені стакан з прохолодною водою, а я припіднявшись на лікті, зробила декілька ковтків. Вона поправила моє змокле волосся, й запитала:
– що сталося ?
– зле стало, алкоголю забагато, напевно, – відповіла я. Хоча сама ж розуміла, що випила я не настільки багато, щоб був аж такий результат. Проте, буває всяке.
– Добре, зараз це неважливо, – промовила Мейбл, вона сиділа поряд зі мною, на ліжку, – головне що ти отямилася, – продовжила вона.
– Я ж до 2 повинна повернутися додому. – Схвильовано викрикнула я, схопилась з ліжка.
Мої батьки будуть хвилюватися.
– Я напишу, що ти в мене, – відповіла подруга, пригорнуламене теплою ковдрою і я закрила очі.
Яка година? Мені потрібно додому. Що сталося? Який день? Де я? – Думки одна за одною з'являлися й зникали.
Ранок. Чутно спів пташок за вікном. Сонячний промінчик пробивався через заштуроване вікно, і лише маленька частина його світила на бежеву стіну біля ліжка. Я відкривши очі озиралася – це не моя кімната.
Де я?
В голові пробігла стрічка з вчорашньої вечірки. Повернувшись на інший бік, я поравила своє волосся, воно стирчало в різні боки.
Я ледь не злякалася: навпроти ліжка, в іншому куті кімнати, за невеликим робочим столом сидів Джейден. І друкував щось у ноутбуці.
– Джейден? – майже пошепки промовляю я, знову протерши очі.
Ви просто подумайте, як я тоді виглядала: не повністю змитий мейк, туш на очах розмита водою, волосся стирчить в різні боки, моя футболка в п'ятнах і не повністю висохла. І сидить він: кучерявий чубок хоч і не причесаний, все одно виглядає гарно, чорна футболка і шорти,
– Доброго ранку – він повертається на кріслі зі спинкою, мило мені усміхається. Стомлене лице, напевне він таки не спав, але очі блистіли. Він глянув з такою радістю на мене, як колись. Хоча можливо, то тільки дія алкоголю в його крові. На скулистому обличчі, з'явились ямки.
Джейдене, мені тебе так не вистачало.
– Доброго, чого ти так дивно дивишся на мене ? – вже голосніше мовлю я, й припіднімаюся з ліжка.
– Я пропонував Мейбл зняти тобі твою не зручну джинсову спідницю, і вдягти якісь її шорти, проте вона сказала, що якщо ми це зробимо, ти образишся. Тож...
– що ти тут робиш? – оразу запитала я, навіть не подумавши про те, що він сказав.
– я? – він посміхнувся і склав в руки в замок, вперся плечима в спинку крісла.
– Я сиджу в кімнаті своєї сестри, доречніше запитати це було б у тебе. Що ти тут робиш?
А й справді.
– не знаю, – сказала я і повернулася на інший бік, спиною до нього. Джейден напевно хотів чути ще щось, та я так нічого і не сказала. Ось тільки замислилася над тим, як я маю пояснити своїм батькам чому ночувала там. Я завжди знаходжу проблем на свою п'яту точку.
Лежала обнімаючи кутик м'якенького й теплого простирадла, знову згадувала минулий вечір, ту вечірку. В кімнаті стояла повна тиша, хоча Джей досі сидів там. В моїй пам'яті добре закарбувалися питання Джея, його поцілунки з тими дівчатами, навіщо він тоді сидів там, біля мене. Що він хотів? Для чого запитав у Мейбл чим допомогти, якщо глядів на мене через призму злості...
– Добре, що з тобою все добре. – Промовив кучерявий, його голос був трохи хриплий, встав з крісла, і підійшов до мене. Я трохи повернула тулуб, і краєм ока бачила як той дивився на мене.
– як захочеш їсти – спустишся на кухню, думаю, пам'ятаєш де це – знову сказав хлопець і вийшов з кімнати. Я провела його поглядом до дверей.
Пам'ятаєш де це.
Через декілька хвилин я вже встала з ліжка, глянула на себе в дзеркало, що було біля столу, поруч на поличці стояла резинка для волосся Мейбл, зловила своє волосся в хвостик. І вийшла з кімнати. Навпроти кімнати мейбл - ванна, тож я вмила своє обличчя, і направилася на кухню.
Сходами спутилася на кухню-вітальню, де на диво, прибрано. І відносно чисто. Навіть не помітно, що там було безліч людей, вони так швидко все прибрали?
Шкварчить сковорідка, за плитою Мейбл.
– Як гарно пахне! – нахвалюючи кажу я, і підхожу ближче до подруги.
– Сьогодні у нас моя фірмова яєшня з беконом, – відповідає усміхаючись Мейбл.
– я присіла за великий круглий дерев'яний стіл з м'якенькими стільцями. Колись за цим столом я частенько пила чай, задивляючись у велике, до підлоги вікно, спілкуючись з подругою.
– Чудова погода, так сонячно. – мовить Мейбл, знімаючи з плити сковорідку.
– так, погода гарна.
– А ти як себе почуваєш? – запитує Мейбл, й ставить щойно посмажену яєшню в тарілку.
– Значно краще, дякую тобі.
– та ти Джейдену подякуй, це він одразу тебе став вмивати водою, а потім взяв на руки і поніс в мою кімнату.
– Джейден?
– Так, Джей. – відповіла Мейбл, присіла за стіл навпроти мене.
– Ну я подякую звичайно... А він уже поснідав?
– Ні, він сказав, що не хоче. – Мейбл подала мені тарілку.
– Зрозуміло. Коли місіс Хлоя приїде? – смакуючу шматочок дійсно смачної яєшні запитую я.
– Сьогодні увечері. Я вже майже доприбирала, тож думаю встигну. Добре, що вона не бачила, цього всього, що тут творилося.
– Це точно, – стверджувально доповнила я. В моїй голові був досі безлад.
– А ти телефонувала моїм батькам?
– Так. Вранці телефонувала.
– Добре. Стоп. Вранці? А яка взагалі година? А де мій телефон? – перелякано запитую я, дивлячись на спокійну Мейбл.
– Не хвилюйся, там в моїй кімнаті. А тепер, – глянувши на смарт годинник на руці, – 11:32.
#2080 в Молодіжна проза
#859 в Підліткова проза
підлітки і кохання, школа підлітки перше кохання, любов драма
Відредаговано: 11.04.2024