В потоках вічних стихій

Дощило

Дощило

Дощило! Сном осінньої ночі "накрило"!

Світ засинав під "мокрим покривалом",

Все "тріскотіло" – навкруги "заливало"!

"Дріботіло"! Дощило - здригалося тіло!

Люд засинав, у повнім спокої й тиші,

Ніби частинку шаленства залишив!

Дзюрчало! "Ангели сну" на повну кричали,

У полоні "сонних пригод", дуже дивних,

Було щось реальне - й трішки сюжетів "фіктивних"!

Заливало! Нову серію осінь "знімала"!

Ми, все ще спали - "жили інше життя",

Час "занотовував" наше серцебиття!

"Бубоніло"! Сон котився "із темного в біле"!

Темінь повільно переходила в ранок,

Світло пробивалось крізь "стіни з фіранок"!

"Цяпало"! На душі – трохи "шкребло" трішки "царапало"!

В ідилії світанкового гарного настрою,

Відчували: ніби "ставали вищою кастою"!

Дощило! "Корабель життя розправив вітрила"!

Пригадуючи "пригоди"у нашому сні,

Усміхнулись! Думки були "чисті" й ясні!

Подобається

#492 в Різне
#41 в Поезія
#813 в Сучасна проза

Відредаговано: 26.01.2026